Метод аналізу документів являє собою сукупність методико-технічних роцедур та прийомів для отримання емпіричної інформації, вилученої з окументальних джерел.

Під документом у соціології розуміють спеціально створений людиною редмет для зберігання та передачі інформації. Інформація може бути афіксована за допомогою букв, цифр, стенографічних знаків, малюнків,фотографій, звукозапису тощо.

За способом технічних засобів фіксування розрізняють письмові (рукописи та всі види друкованої продукції), іконографічні (відео-кіно-фотодокументи, картини, гравюри), фонетичні (розраховані на слухове сприйняття), електронні (пов’язані з використанням комп’ютера та Інтернету) документи.

У залежності від статусу документа виокремлюють:

офіційні документи, створені юридичними чи посадовими особами:

урядові постанови, заяви, ділова кореспонденція, протоколи судових органів, фінансова звітність, плани, звіти тощо;

документи особистого походження: матеріали, що містять біографічні відомості, офіційні матеріали, що засвідчують особу їх власника, його права, обов’язки, тощо.

У залежності від авторства документа вирізняють:

• особистісні документи (листи, характеристики, мемуарні матеріали, щоденники, автобіографії);

• безособистісні документи (архівні матеріали, дані преси, протоколи зборів).

У залежності від мотивації створення документів розрізняють:

• спровоковані документи (відгуки на книгу, відгуки на конкурс, оголошений в газеті або в електронних ЗМІ, шкільний твір);

• неспровоковані (особисті документи, створені за ініціативою самих авторів: переписка, щоденники, звертання до органів управління).

Методи аналізу документів поділяються на

неформалізовані(традиційні) та формалізовані (контент-аналіз).

Неформалізовані (традиційні) методи аналізу включають в себе звичайне “розуміюче” сприйняття тексту і засновані на загальних логічних операціях: аналізу, синтезу, порівняння, визначення, оцінювання, осмислення. Недоліки даного методу: можливість суб’єктивізму, залежність від суб’єктивного світосприйняття дослідника, інтуїтивність отримання інформації, зміщення інформації внаслідок особливостей уваги, пам’яті тощо.

Формалізований (контент-аналіз) – це переведення у кількісні показники масової текстової інформації з наступним її статистичним опрацюванням.

СД — це процес, в якому в єдності представлені теоретико-методологічні і емпіричні рівні пізнання, тобто мова йде про діалектичний процес, в якому поєднуються дедуктивний і інду­ктивний методи пізнання, що забезпечує цілісність пізнання і уявлень про соціальні явища.

В цьому контексті не слід ототожнювати і протиставляти одне одному такі різновиди соціологічного дослідження, як теоретичний і емпіричний, кожний з яких має свій гносеологічний статус і методо­логічну роль в структурі соціологічного дослідження:

•       для теоретичного соціологічного дослідження вирішальне зна­чений має глибоке узагальнення нагромадженого матеріалу в галузі соціального життя;

•      у центрі емпіричних соціологічних досліджень знаходиться са­мо нагромадження, збір фактичного матеріалу у вказаній галу­зі (на основі опитування, аналізу документів, спостереження, даних статистики і т. д.) і його первинна обробка, включаючи і початковий рівень узагальнення.

Особливе значення в соціологічному дослідженні від­водиться вибірці. Це обумовлено тим, що об’єкт дослідження найча­стіше нараховує сотні, тисячі, десятки або сотні тисяч людей. Всі вони не можуть бути опитані. Тому при підготовці дослідження ва­жливо так сформувати вибірку, щоб вона була і економічною, і репрезентативною, тобто вона має правильно відбивати всі характеристи­ки генеральної сукупності, із якої вона походить. Репрезентатив­ність забезпечується дизайном вибірки (стратегією і процедурами її формування) і розрахунком її мінімального обсягу, який здатний за­безпечити необхідну точність результатів. Економічність (ефектив­ність) вибірки пов’язується з вартістю вибіркового дослідження.

Генеральною сукупністю називають об’єкт дослідження, на який розповсюджуються висновки соціологічного аналізу. Ге­неральні сукупності ділять на кінцеву і (практично) безкінцеву, конкретні і гіпотетичні, однорідні і неоднорідні.

Вибіркова сукупність — це певне число елементів генеральної сукупності, відібрані за суворо заданим правилом.

Елементи вибіркової сукупності (респонденти, документи, що аналізуються і т. п.), які підлягають вивченню (опитуванню, ін­терв’юванню) називають одиницями аналізу.

В соціологічній практиці застосовуються різноманітні способи вибірки:

• простий випадковий відбір (передбачає, що всі елементи гене­ральної сукупності одержують однакову ймовірність попадання у вибірку.),
• багатоступеневий (застосовують стосовно великих генеральних сукупностей із складною структурою. Для цього ге­неральну сукупність структурують, розбиваючи її на кінцеве чи­сло підсукупностей. Утворюються нова, конкретна і кінцева, ге­неральна сукупність, елементами (одиницями відбору) якої є ви­ділені підсукупності. Серед них вибираються одиниці аналізу),
• система­тичний (це відбір із списку з певним «кро­ком» (наприклад, через 10, 20, 50 і т. д. чоловік)),
• стратифікований (обсяг вибірки ді­литься між стратами пропорційно їх чисельності, і потім із кожної страти вибирається проста випадкова вибірка), 
• кластерний (гніздовий) (в якості одиниць дослідження відбира­ються не окремі респонденти, а цілі групи або колективи),
•  квотний, та ін.

                  Метод стихійної вибірки — це звичайне поштове опитування телеглядачів, читачів газет, журналів.

Метод основного масиву зазвичай застосовується при прове­денні пілотажного або розвідувального дослідження на невеликих генеральних сукупностях, для яких немає сенсу проводити вибірко­ве дослідження.

Метод квотної вибірки часто застосовується при вивченні гро­мадської думки.

Метод доступної вибірки застосовується при дослідженнях ге­неральних сукупностей, які є досить складними для дослідження ін­шими методами.

СД — це процес, в якому в єдності представлені теоретико-методологічні і емпіричні рівні пізнання, тобто мова йде про діалектичний процес, в якому поєднуються дедуктивний і інду­ктивний методи пізнання, що забезпечує цілісність пізнання і уявлень про соціальні явища.

В цьому контексті не слід ототожнювати і протиставляти одне одному такі різновиди соціологічного дослідження, як теоретичний і емпіричний, кожний з яких має свій гносеологічний статус і методо­логічну роль в структурі соціологічного дослідження:

•       для теоретичного соціологічного дослідження вирішальне зна­чений має глибоке узагальнення нагромадженого матеріалу в галузі соціального життя;

•      у центрі емпіричних соціологічних досліджень знаходиться са­мо нагромадження, збір фактичного матеріалу у вказаній галу­зі (на основі опитування, аналізу документів, спостереження, даних статистики і т. д.) і його первинна обробка, включаючи і початковий рівень узагальнення.

Логічний аналіз основних понять (їх інтерпретація і операціо-налізація). При розробці програми важливо виділити основні понят­тя. Вони займають провідне місце у визначенні предмета досліджен­ня. Логічний аналіз понять вимагає глибокого і точного пояснення їх змісту і структури. Потім визначається співвідношення елементів, властивостей  соціального  явища,  що  досліджується.   Аналіз  цих елементів і властивостей дає досліднику реальну уяву про стан (ста­тику, динаміку) соціологічного явища, що досліджується.

В аналітичному дослідженні здійснюється два види операціоналізації структурна і факторна.

Структурна операціоналізація — це розчленування основного поняття на складові елементи — головні ознаки предмета дослід­ження, факторна — це вияв і аналіз уявлених причин, які визнача­ють характер явища, що вивчається.