Тема природи традиційна в російській літературі. Чимало поетів присвятили свої твори її красі, поділились роздумами, що навіяли її картини. Але голос Сергія Єсеніна не тільки не губиться серед багатьох творів на цю тему, але й виділяється в цьому хорі своєю самобутністю, його впізнаєш відразу, він зрозумілий і дуже близький. Мабуть, жоден із російських поетів XX століття не користувався і не користується популярністю такого широкого кола читачів, таких різних за віком, освітою, життєвим досвідом. Секрет його популярності, напевне, в тому, що поету вдалося відтворити національне сприйняття світу, або, як кажуть сьогодні, російський менталітет.
Картини природи у його поезіях зворушують і зачаровують читача. Він ніби висловлює те, що відчуває, але не може висловити читач. І разом із поетом його читачі переживають почуття своєї єдності з природою. Лірика природи Єсеніна дуже інтимна: берізка для нього — і сестра, і наречена, і дружина; старий клен — друг, з яким давно не бачилися; навіть його власне волосся — це жито його рідного поля.
Явища природи у поета подібні до людей: вони розмовляють, співчувають, засуджують:
Отговорила роща золотая Березовим веселим язиком, И журавли, печально пролетая, Уж не жалеют больше ни о чем. Краса рідного краю, впевнений поет, не в пишності та екзотичності, а в тих почуттях, які вона викликає:
О пашни, пашни, пашни, Коломенская грусть,
На сердце день вчерашний, А в сердце светит Русь.
О край разливов грозньїх И тихих вешних сил, Здесь по заре и звездам Я школу проходил. Поезія Єсеніна напрочуд земна і, разом із тим, космічна. Вона пройнята й осяяна почуттям любові до всього живого:
Милье березовье чащи!
Ть, земля! И вь, равнин пески!
Перед зтим сонмом уходящих
Я не в силах скрьть моей тоски.
Много дум я в тишине продумал,
Много песен про себя сложил
И на зтой на земле угрюмой
Счастлив тем, что я дьшал и жил. Природа рідного краю дає поету можливість розмірковувати про сенс життя, своє призначення і долю. Він відчуває свою особисту відповідальність за все, що його оточує. У природі він черпає сили і натхнення. Читач на все життя запам’ятовує яскраві образи, створені поетом: «костер рябинь красной», «осень — рьжая кобьла», «голубье двери дня», «бельх яблонь дьм», «страна березового ситца», «душа-яблоня», «весен-няя гулкая рань», «кленовая листьев медь».
Тема природи відображає й еволюцію поета, його світогляду. Рання лірика поета захоплює читача гармонійністю світосприйняття, передає закоханість поета в життя, в усе, що його оточує. Коли поет набуває життєвого досвіду, змінюється його сприйняття природи: саме вона, природа, символізує світ краси, гармонії, мудрості, а люди, їхні стосунки нерідко протистоять гармонії природи:
Знать, у нас у всех такая участь, И, пожалуй, всякого спроси — Радуясь, свирепствуя и мучась, Хорошо живется на Руси.
Свет лунь, таинственньй и длинньй,
Плачут вербь, шепчут тополя.
Но никто под окрик журавлиньй
Не разлюбит отчие поля. Далі ця тема набуває справжнього філософського змісту, поет замислюється над такими проблемами, як прогрес і природа, сучасність на тлі історії, вічне і минаюче.
Поезія Єсеніна близька і зрозуміла не тільки російським читачам. Вона розкриває багатий духовний світ поета, його закоханість у природу рідного краю, передає найтонші переживання, різноманітні відтінки почуттів.