Був цар і мав трьох синів. На старі літа померла його дружина. Як поховали її, то і він занеміг. Було у нього багато слуг, але не дуже довіряв їм, і якось наказав покликати трьох синів. Прийшли сини, а він каже.
— Ви повиростали вже, сини мої, то чого мають за мною чужі люди доглядати, коли ви є?
Погодилися сини, бо слово батькове — закон. Після цього зібралися, щоб батько не бачив, і вирішили, що найстарший носитиме сніданки, середущий — полуденки, а найменший — вечеряти.
На другий день все робили, як домовились, а ввечері зібралися вони, і питає старший:
— Чи бачили ви, брати мої, чи мені так здалося, що батькове одне око плаче, а друге сміється?
— І я це бачив,— відповідає середущий.
— Я теж.
Вирішили, що на другий день найстарший брат, як понесе сніданок, то попросить, аби батько все пояснив.
Вранці поніс старший син сніданок, положив на стіл коло батькової гострої шаблі, відійшов до дверей і питає.
— Татусю, хочу довідатися про ваш смуток і веселість.
Знає син батькову сувору вдачу і тримається рукою за клямку.
— А що таке? — грізно питає батько.
— Чого ваше одне око плаче, а друге сміється?
Вхопив батько шаблю зі столу, просвистіла вона в повітрі і забилася в двері, що ледве встиг, вискочити син. Повернувся він, витяг шаблю і положив знову на стіл, а сам мовчки вийшов. Підбігли брати до нього.
— Питав?
— Питав.
— А що батько сказав?
— Сказав, що кожному зокрема розкаже.
Нетерпляче чекає обіду середущий брат. Швиденько несе їжу батькові. Поклонився, положив обід, став біля дверей і каже.
— Татусю, хочу, аби ви розповіли про свою таємницю.
— Про яку? — грізно запитав батько.
— Чого ваше одне око плаче, а друге сміється?
Кинув батько сердитим поглядом, схопив зі столу шаблю, ще тонше просвистіла вона у повітрі і до половини забилася в двері. Ледве встиг син сховатися від смерті. Та повернувся, витяг шаблю з дверей, положив на стіл і вийшов.
Підбіг наймолодший брат.
— Питав?
— Так.
— Так чому?
— Казав батько, що кожному зокрема скаже.
Прийшов довгожданний вечір. Взяв наймолодший син вечерю, низько поклонився батькові, положив її на стіл, а сам став коло порога і питає.
— Тату, я ваш наймолодший син. Ви мене любите, а я вас, але хочу потривожити.
— Чим саме?
— Хочу довідатися, чому ваше одне око плаче, а друге сміється?
Грізно глянув на сина цар, схопив шаблю, свиснула вона у повітрі і по ручку влізла біля синового вуха у двері.
Ледве витяг її наймолодший син, положив на стіл, став біля царя і знову.
— Татусю, чого на мене сердитеся і кидаєте шаблею, як за собакою? Я ж ваш син, коли дізнаюся про таємницю, то мені на серці легше буде. Як хочете моєї смерті, то я сам положу голову на крісло і відрубайте її, а від того, що ви кидаєте за мною шаблею, я не веселіший. Що хочете зробіть зі