Давно це було, аж у 1690 році. Тоді в Закарпатті панувала Австро-Угорська імперія. Поблизу невеличкого гірського села Нанкова люди побачили незвичайне сяйво, що йшло від Поля­нок (так називали вони місцину, де випасали худобу). Здивува­лися нанківчани, побігли мерщій туди й побачили диво дивне: лежить посеред лугу ікона Божої Матері, а від неї сяйво чудесне навсібіч випромінюється.

Селяни стояли, дивувалися, думали-гадали, що з іконою чудесною їм робити. За звичаєм і за правдою треба було б цю землю віддати під будівництво монастиря на честь Пресвятої Діви. Проте ділянка, де сталося чудо, належала найзаможнішо- му в селі ґазді, а той не побоявся Божого гніву й не дозволив на своїй землі ікону залишити.

Що робити? Підігнали на Полянки віз, волами запряжений, поставили на нього ікону та й ну волів поганяти, а воли смик- смик — і ні з місця. Не можуть воза зрушити, Божа сила не пус­кає. Привели селяни другу пару волів, запрягли. Уже дві пари волів смикають віз, а він хоч би на півколеса зрушив. Інший би злякався та покаявся, а нечестивий господар наче осліп, від злості ледве не лусне.

— Ні, — кричить, — я тебе таки позбудуся зі своєї землі! Ве­діть третю пару волів!

Припрягли й третю пару. Тягнуть воли. А віз як у землю вріс. Зовсім розлютився багатій. Схопив батога та як уперіщить худобу по спинах, але кінчиком батога зачепив образ. Від цього удару на щоці Богородиці з’явився шрам, і потекли з її очей сльози. Ось тоді й рушили воли, покинула ікона Божої Матері обране місце.

Пішов віз з іконою вздовж річки Хустця. Там, де він проходив, нарциси зацвітали. Відтоді й досі навесні квітнуть дивовижні нарцисові поля біля містечка Хуста. А ікона пропала. І ніхто не знає, де вона знайшла собі місце. Одні кажуть, що в Римі, інші впевнені, що у Відні. Нанківські старожили твердять, нібито їхня ікона зупинилася в угорському місті Маріо-Повч.

Тим часом нанківчани дуже побивалися, що знехтували свя­тиню, і щиро каялися. І Господь із Богородицею зглянулися на них. Знайшовся художник, який змалював дивовижний образ так, як запам’ятав. І поклали список Нанківської ікони Богоро­диці у Свято-Духівській церкві. Там його можна й досі побачи­ти. І тим, хто щиро вірить і молиться перед ним, подає Господь зцілення від різних хвороб.

А нечестивий багатій за свій тяжкий гріх був покараний. Його рід, колись великий і заможний, зовсім перевівся. Зникла й пам’ять про нього, навіть саме ім’я забулося. На вигоні, над яким недобрий господар так трусився, що й Божу милість зне­важив, забило животворне джерело. Кожний може прийти до нього й напитися цілющої води. І, якщо вірити в її силу, зцілю­ється.

411 слів                                                                        За Г. Манів