Прийшло Миколі на думку спробувати зробити лука, сагайдака та стріли. В уяві бачив уже наш козак, як впольовує птахів та іншу звірину. Врадуваний щасливою думкою, побіг, незважаючи на зливу, шукати твердого та гнучкого дерева.
А коли пощастило йому підшукати такого дерева, набрав, скільки міг донести, повернувся в печеру й зараз же заходився коло роботи. Тепер тільки відчув Микола, як став би йому в нагоді залізний ніж. Ой намучився, намучився бідолаха, обрубуючи кам’яною ножакою та черепашиною шкаралупою тріску за тріскою! Не менш як вісім днів просидів він зранку до вечора, поки лук був готовий. Тепер треба було ще тятиву та стріли. «Ото якби був знав,— думає Микола,— що доведеться зробити лука, то був би зоставив кишки з лам: здалися б на тятиву. Та треба замінити її мотузком». Зсукав тугого, міцного мотузка та заходився робити стрілу.
Вистругав із твердого дерева стрілу та й думає: «Знаю, стріло, що далеко не полетиш. На Січі обковували ми тебе гострою залізякою, щоб із свистом та розгоном вбивалася ти в груди ворога. Та що діяти — заліза в мене немає».
Метикуючи, чим би його замінити, нагадав собі, що читав десь, як дикуни вживають для вістря стріл та списів риб’ячих остряків або гострого каміння. «Треба мені буде спробувати цієї штуки. Та добре, що й про списа згадав: і його треба придбати».
Мерщій побіг Микола на берег моря й без великого труду знайшов кілька остряків та гостре каміння, що якраз пасувало на вістря до стріл та списа. Вертаючи додому, не забув вирізати й ратища для списів. По кількох днях важкої праці виготував Микола чимало стріл та два списи. Стріли були загострені з одного боку остряками, а на другому прив’язав Микола перо з птиці, щоб стріла летіла рівно й з більшим розгоном; на кінець списа прив’язав він гострого каменя (В. Злотополець; 291 сл.).