Архів позначки: Заповіт

Спадкування за законом та заповітом

Правознавство, , ,

Спадкове право – сукупність цивільно-правових норм, що встановлюють порядок переходу прав та обов’язків померлої особи за правом спадкування.Власник, після смерті якого залишилось майно, називається спадкодавцем. Особи, до яких це майно переходить після смерті його власника, називаються спадкоємцями.Майно, що залишилось після смерті його власника, називається спадковим майном, або спадщиною. Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а оголошення його померлим набирає законної сили після відповідного рішення суду. Нормами цивільного права встановлюються дві підстави спадкування, за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце в тих випадках, коли:

заповіту немає; заповіт визнано недійсним; спадкоємці, призначені в заповіті, померли до відкриття спадщини або відмовилися прийняти її.

Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкоємця; день, коли набирає чинності рішення суду про оголошення особи померлою.

Спадкодавцями можуть бути тільки громадяни, а не юридичні особи. Спадкоємці за законом призиваються до спадщини в порядку черги. Згідно з чинним законодавством в Україні встановлено дві черги спадкоємців. До першої черги належать:-діти (в тому числі усиновлені);-дружина та батьки (усиновлювачі) померлого;-дитина померлого, яка народилася після його смерті;-онуки і правнуки, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їхніх батьків, хто був би спадкоємцем.

До другої черги належать:-брати і сестри померлого;-дід та бабка померлого як з боку батька, так і з боку матері.Окрім цього, до гурту спадкоємців за законом належать утриманці, тобто непрацездатні особи, що перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті

До заповіту Цивільний кодекс України встановлює відповідні вимоги.

Оскільки заповіт – це не договір, а односторонній правочин, за яким права та обов’язки для інших осіб виникають за волевиявленням заповідача, то до заповіту встановлюються такі ж умови його дійсності, як до будь-якого договору, а саме:

-заповіт має бути складений тільки дієздатною особою;-заповіт повинен бути складений у формі, що визначена законом;-зміст заповіту має відповідати вимогам чинного законодавства.

Заповіт повинен бути укладений в письмовій формі, де зазначаються місце й час його укладення. Заповіт має бути власноручно підписаним і нотаріально посвідченим. Якщо спадкодавець через фізичні вади не може власноручно підписати заповіт, то за його дорученням заповіт може бути підписано іншою особою, при цьому робиться помітка про причини, через які громадянин не зміг сам зробити підпис. Заповіт не може підписувати особа, на користь якої його зроблено. Після відкриття спадщини державна нотаріальна контора за місцем її відкриття чи за місцезнаходженням спадкового майна вживає заходів з охорони спадкового майна, коли це потрібно в інтересах держави, спадкоємців, відказоодержувачів або кредиторів Спадкоємцям, які прийняли належну їм за заповітом чи за законом спадщину, державна нотаріальна контора за місцем відкриття спадщини видає свідоцтво про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шестимісячного терміну від дня відкриття спадщини.

ІДЕЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ДУХОВНОГО ВІДРОДЖЕННЯ У ТВОРЧОСТІ Т. ШЕВЧЕНКА

9 клас, Твори з української літератури, , , , , , , ,

Утверджено державу. Україна здолала перехрестя епох, твердо стала на широку дорогу цивілізованого розвитку, планомірно і неухильно пе­реходить до нових форм суспільного життя. Послідовно і мужньо крізь віки йшов до цієї славної події український народ. В ім’я волі і свободи він жертвував усім — шматком важко заробленого хліба, родинним спо­коєм і своїм життям. В ім’я незалежності єднався і збройно ставав на за­хист своєї землі від численних поневолювачів.

Але до цього моменту — моменту утворення держави — Україна йшла дуже важким і довгим шляхом.

І, може, якби не її співці-кобзарі, лірники, поети,— не стала б Вітчизна незалежною, не мала б своєї назви — Україна. Адже за царських часів вона була Малоросією. І перший, хто сказав про неї як про Україну, хто оспівав її, оплакав і омріяв, був Великий Тарас. Він пробудив народ від сну, підняв його на боротьбу за волю, за гідність, за право бути державним народом.

Шевченко, не маючи власної сім’ї, уявляв майбутню Україну як вели­ку сім’ю народів, про що написав у «Заповіті» своїм нащадкам:

І мене в сім’ї великій, В сім’ї вольній, новій, Не забудьте пом’янути.

Сьогодні ми згадуємо Шевченка і дякуємо йому за те, що вивів нас до омріяної волі.

Україна, свята Україна — головний образ Шевченкової лірики. Тому поетові не однаково. Як Україну злії люди Присплять, лукаві, і в огні Її, окраденую, збудять.

Україна у творчості великого Кобзаря — це передусім волелюбний на­род, героїчна визвольна боротьба, душевна краса поборників волі.

Шевченка турбувало те, що українці відрікаються від батьківщини, нехтуючи своєю мовою, культурою. Він прагне залучити український народ до глибокого вивчення своєї історії:

Та й спитайте Тоді себе: що ми?

Чиї сини? яких батьків? Ким? за що закуті?

Сьогодні ми вивчаємо своє минуле і пишаємось, що був у нас великий патріот і пророк, який побачив нову Україну. Про це у вірші «Ісаія. Глава 35» говориться так:

Бог судить, визволяє Довготерпеливих… .убогих. І воздає Злодіям за злая.

Отже, народ, який так багато терпів, скеровується Богом до нового шляху. На ньому не буде убогих і злидарів, а будуть нові люди нової землі.

Шевченко мріяв про велику Україну. Її велич вбачав у величі краси, неповторності, у величі одухотвореності, у величі пам’яті народної.

Чи такою вона уявлялась Шевченкові, якою є зараз? Не нам судити. Та тільки в сучасному житті й у Шевченкових мріях є незаперечно спільне: ми зберегли пам’ять народну, ми зберегли мову. А мова — це ге­нетичний код майбутнього нації, освячений високою духовністю:

Боже великий, єдиний! Нам Україну храни! Волі і світла промінням Ти її осіни.

(О. Кониський)

ВІДГУК НА ПІСНЮ «ЗАПОВІТ» (Слова Т. Шевченка, музика Г. Гладкого)

7 клас, Твори з української літератури, , , , , , ,

На уроці української літератури, вивчаючи поезію Т. Шевченка, учи­телька дала нам можливість послухати пісню «Заповіт». Вірш Т. Шев­ченка ми вже знали напам’ять, і от — пісня.

Мелодія «Заповіту» пройнята мінором, але в ній немає суму і безнадій­ності, пов’язаних із думками про смерть. Музика звучить оптимістично, життєстверджуючи. Правда, спочатку повільно і неголосно, але мужньо, без уся­кого суму. Потім на словах «серед степу широкого» спів посилюється, голоснішає, викликає враження величі і безмежності неозорих українських степів. На словах «на Вкраїні милій» звучання пісні знову спадає, зменшуєть­ся, і ця фраза звучить тихіше, відчувається безмежна любов до свого краю.

Другий куплет співають голосніше, ніж перший, і на словах «як реве ревучий» досягає найбільшої сили. Так композитор передає могутність стихії, непоборного, невгамовного Дніпра.

У третьому куплеті мелодія звучить у прискореному темпі, рішуче, з гнівом до ворогів.

Останній куплет виконується з глибоким ліризмом і теплом, мрійно і натхненно, з упевненістю в кращій долі свого народу.

Пісня «Заповіт» викликала в мене схвильовання. Слухаючи її, я впер­ше захотів співати за грамзаписом. Я вважаю, що ця одна мелодія Г. Глад­кого, полтавського учителя, прославила його навіки.