Архів позначки: яничар-ага

УКРАЇНСЬКИЙ ЯНИЧАР

Мішки з грішми розвозили по казармах, кидали по одному перед кожну орту. З казарм вибігали яничари, намагаючись випе­редити один одного — хто перший схопить мішок, той отримає десять піастрів у нагороду.

Чорбаджі Алім — чорнобровий красень, одягнутий у доро­гий червоний кунтуш, стояв обабіч і чекав, коли його заступ­ник по казармі ода-баша подасть йому мішок із грішми. Сягнув рукою, вийняв золоту монету, подав її переможцеві, а коли яни­чари розділили золото між собою, мовив урочисто:

— Я віддаю свою платню вам, хоробрі воїни, щоб ви сьогодні побенкетували на честь султана Ібрагіма.

Нині він міг бути щедрим. Алімові випало щастя, яке трапля­ється раз на десяток років одному з тисяч: він подав коронованому султанові чашу щербету. Йому тільки двадцять п’ять років, і вже чорбаджі завтра з благословення султана стане булук-башею, піс­лязавтра — яничар-агою. І хай буде благословенний той день, коли кримський хан Джанібек-Гірей вирушив трьома шляхами на Укра­їну, щоб помститися козацькому гетьманові Тарасові Федоровичу за зруйнований Перекоп. Щедру плату взяли тоді ногайці з Укра­їни — безкарно. Тисячі бранців пішли на сириці до Перекопу, не сподіваючись ні на визволення, ні на викуп. І слава Аллаху.

Яничари бенкетували. Порозсідавшись навколо котла, з якого курилась пахуча карма, вони їли і крадькома запивали вином; збоку на килимі за тацею, вивершеною помаранчами і ананасами, сидів Алім і теж пив вино.

Усе, що минуло, здавалось йому тепер вервечкою снів, бо дій­сність для нього починається нині, а сни повинні канути навіки в небуття.

Та все-таки вони були.

Стояла колись білостінна хата посеред великого хутора, а в тій хаті, обсадженій головатими соняшниками, жила молода козачка з хлопчиком Андрійком. Серединою села бігла курна дорога, вздовж якої струнчились двома рядами дерева, схожі на кипариси.

У дворі гелгекали гуси. Андрійко любив цей безугавний гам: він будив хлопця вранці і виганяв у широкий степ. А степ без­межний, його не можна перейти ні за день, ні за два, тому часто аж смерком повертався додому і покірно вислуховував докори жінки, яку називав мамою.

— Де ти бродиш, козаче, до ночі? — сварила мама. Вона тулила до себе одинака і завжди при цьому нагадувала йому, що колись не в степу, а он у саду, пропав його маленький братик. Татари наскакують, цигани вандрують… — Ось приїде батько з походу, поскаржуся йому.

Батька Андрійко бачив зрідка. То був статечний довговусий козарлюга в синьому жупані, з шаблею при боці; гості звали його паном сотником. Знав Андрій, що батько воює з татарами у тій далекій кримській землі. Тут же татарів ніде не бачив, тому й не боявся їх, хіба іноді вночі, коли надворі гриміло, блискало і шуміли дощові потоки. Але вдень, коли все довкола пахло, аж дух захоплювало,— звідки могли взятися ті злі люди, що їздять на конях і забирають дітей із собою? А навіть якби були, то як знайдуть його у високій, мов ліс, траві?

Баранчики білих хмарок пливли над степом, навкруги щось без угаву дзвеніло, присипляючи. Прокидався, коли розпечена сковорода торкалась обрію,— тоді чвалом біг додому, а по спині все-таки снувались мурашки страху (Р. Іваничук; 476 сл.).

Лексична робота.
• Булук-баша — керівник підрозділу.
• Вандрувати — мандрувати.
• Вервечка — ряд, низка.

• Каурма — суп із баранини.
• Кунтуш — верхній розпашний чоловічий і жіночий одяг замож¬ного українського та польського населення ХУІ-ХУПІ ст.
• Ногайці — народність тюркської мовної групи, що живе на Кав¬казі.
• Обабіч — збоку.
• Ода-баша — начальник одного із відділень яничарських пол¬ків, командир од (яничарська казарма).
• Піастр — у Туреччині, Єгипті, Сирії — дрібна грошова оди¬ниця і монета відповідної вартості.
• Сириця — недублена шкіра (яловича, свиняча або верблю¬дяча), оброблена жировими речовинами, які роблять її дуже міцною та еластичною.
• Чорбаджі — військове звання і посада у турецькому яничар¬ському корпусі XIV — XIXст., що відповідали званню і посаді полковника.
• Яничар-ага — у султанській Туреччині — найвище військове звання і посада в яничарському корпусі.
• Яничар — у султанській Туреччині — солдат регулярної піхо¬ти, створено в XVI ст. з військовополонених, а також хрис¬тиян, обернених у мусульманство.