Архів позначки: великий-великий

СПОГАДИ

По огорожі ходить шепіт і млость у темряві весняної Вели­кодньої ночі помежи столітніми дубами й липами… І та ніч Великодня, той спогад далекого дитинства ось нашаровується на дійсність, напливає на неї й творить двоїсту візію з реального й давноминулого, повторюючись і проходячи перед очима до болю чітко, відбуваючись заново ось тепер, ось тут, у такій невідповід­ній ситуації… Ущерблений місяць, зачеплений за хрест дзвіниці, висить шкереберть. Через нього пролітають кажани й хрущі і, десь стукнувшись — либонь об шиби освітлених вікон собору, падають на білу латку піску, на білі мармурові плити надгроб­ків під мурами церкви. А вони — маленькі романтики — ідуть по ограді, побравшись за руки,— чотири маленькі брати, один другого менший,— крадуться крізь загадкову темряву навколо церкви, дослухаються до таємничих шепотів, приглядаються до таємничих тіней, рухомих і нерухомих, що виповнюють весь навколишній світ, такий незбагнений, такий загадковий, де геть згубилися межі між реальним і нереальним. Але вони не шука­ють тієї межі, вони навіть не підозрівають її існування. Для них весь світ здається реальним і то реальним саме через свою фантас­тичність, світ з відьмами, з привидами, з янголами. Химерний, загадковий світ. Світ-казка. Тісно притискаючись одне до одного, вони кружляють по ньому помежи столітніми дубами, через смуги світла від освітлених вікон собору. Десь угугукає сова в синіх нетрях ночі, і здається, то вона дивиться примруженим вогненним оком місяця. Тоді вони ще міцніше беруться за руки й біжать… Вони чують дівочий сміх, і поцілунки, і млосний шепіт під церк­вою, під липами, на горбках, у таємничій темряві… А в церкві читають «Апостолів». У великій-великій церкві, з височенними стелями бань, що губляться десь у мороці, куди не сягає світло свічок і лампадок, прохолода і тиша, і ту тишу ледве порушує монотонний, тремтливий голос читця. Той читець, гейби Хома Брут, злякано стоїть посеред церкви, поглядає одним оком на гріб з Христом, що його, розіп’ятого, а потім знятого, поклали отак посеред цієї великої церкви під шкляну покришку, і другим оком читає з книги таємничі слова, вимовляє їх тремтливим голо­сом — слова про те, як Христа мучили. А кругом читця порож­ньо — велике світляне коло, і, здається, ніхто не сміє того кола переступити, мовби там десь накреслена зачарована лінія, що її ніхто не в силі подолати; люди зрідка входять у морок церкви, навшпиньки, нечутно і так само нечутно виходять або, лишив­шись, тиснуться попід стінами… Стомившись, читець витирає піт і озирається. Тоді з-за колон, десь з мороку виходить до нього інший, переступає світляне коло і, прокашлявшись, несміливо продовжує читати, а перший з полегкістю виходить геть туди, де шепіт, весняна млость і поцілунки… Чотири маленьких брати, побравшись міцно за руки, стоять нерухомо й дивляться на ворух­ливі язички свічок там, над Ісусом. їхні серця б’ються схвильо­вано й єдиним ритмом. Вони стоять, мов заворожені, бо ще пере­бувають під чаром іншої ночі, минулої ночі, коли вони разом із своїм батьком приходили до «Плащаниці», до ось цього гробу прикладатися. Невиспані, побравшись за руки і спотикаючись на пішоходах, під мерехтливими зорями вони прибігли опівночі до гробу, дивилися на тяжкі рани пробитих рук і ніг і, глибоко зворушені виглядом замученої й покладеної в гріб людини, мерех­тіли сльозами на неї й один на одного і стиналися дитячими сер­цями. Вони не говорили, вони не давали обітниць, але в той же час вони присягалися всім своїм єством любити добро й ненави­діти зло, бути вірними, бути дружніми, щоб ніхто нікого з них не міг отак розп’ясти. І вони були вірними, вони були дружніми (Іван Багряний; 564 сл.).

Лексична робота.

• Візія — привид, мара; видовище.
• Гейби — (діалектичне) наче, немов.
• Лямпадка — лампада — наповнена оливою невелика посудина з ґнотом, яку запалюють перед іконами.
• Млосний — який викликає знемогу; який п’янить, дурманить свідомість.
• Нетрі — труднопрохідні місця, які заросли лісом, чагарни¬ком; глуха, густо забудована, брудна, погано впорядкована для життя частина міста.
• Ущерблений — який поступово зменшується, убуває (про мі¬сяць); щербатий.
• Химерний — який викликає подив; незвичайний, чудернаць¬кий; якому властиві дивацтва.