Архів позначки: Спіноза

Натуралістичний пантеїзм Б. Спінози

Філософія,

Значний внесок у подолання дуалізму Декарта зробив Б.Спіноза. З точки зору Спінози, світ – це нескінчена природа, матеріальна субстанція (від лат. – сутність, основа), яку він також називає Богом. Поняття Бог Спіноза вживає не буквально, воно є своєрідним теологічним прикриттям матеріалізму. Субстанція, тобто матерія, є причиною самою себе і має безліч властивостей. Вона вічна і незмінна, її властива ідея збереження. Субстанція – це те, що не потребує для свого існування чогось іншого – Бога, духу, і т.п. Поняття субстанції Спінози є дуже цінним у його філософії, воно відігравало велику роль у подальшому розвитку його наукової філософії.

Велике значення для подальшого розвитку філософії мало вчення пантеїзму Спінози. Згідно з ним Бог не існує окремо від природи, а розчиняється в ній. З цього логічно випливала атеїстична думка про те, що пізнання світу іде не через пізнання Бога, а через пізнання самої природи.  Тобто Спіноза  закликав не до богослов’я, а до наукового пізнання світу. Виходячи з ідеї існування єдиної субстанції, Спіноза стояв на позиції гілозоїзму, тобто такого вчення, яке допускає наявність мислення усієї матерії, в тому числі й не живої. Такої ідеалістичної точки зору дотримуються і зараз і деякі дослідники природи, зокрема французький вчений, палеонтолог і філософ Тейяр де Шарден.

Передумови та основні риси філософії Нового часу

Філософія, , , , , ,

Історичними передумовами формування філософії Нового ча­су є утвердження буржуазного способу виробництва в Західній Європі, наукова революція XVI—XVII ст., становлення експери­ментального природознавства. Вона обстоювала свої засадові принципи в боротьбі з феодальною ідеологією, середньовічною схоластикою, релігією та церквою, продовжуючи духовні на­дбання епохи Відродження.

Філософська парадигма Нового часу створила сприятливі умови для існування філософського матеріалізму у власному розумінні цього слова.

Найсуттєвішою особливістю філософії Нового часу була орієнтація на природознавство, тісний зв’язок з проблемами ме­тодології наукового пізнання, в якому вона вбачала головний за­сіб морального й соціального оновлення людства, утвердження людської гідності, свободи й щастя.

В цей час складалися два неначе протилежні напрями в теорії пізнання — емпіризм і раціоналізм.

Емпіризм проголошує, що наукове пізнан­ня отримує основний зміст від чуттєвого досвіду, у знаннях не­має нічого, чого раніше не було б у чуттєвому досвіді суб’єкта пі­знання. Раціоналізм наголошує, що основний зміст наукового знання досягається через діяльність ро­зуму, розсудку та інтелектуальної інтуїції, чуттєво-сенситивне пізнання лише підштовхує розум до діяльності. Ідеалом знання як емпіризм, так і раціоналізм уважали математику, а головними ха­рактерними рисами істинного знання визнавали всезагальність, необхідність і суттєвість. Раціоналізм протистоїть ірраціоналізму й емпіризму. Принцип раціоналізму поділяють чи підтримують як матеріалісти (Спіноза), так і ідеалісти (Лейбніц). Основним представником раціоналізму є дуаліст Декарт.

Головне своє завдання філософія Нового часу вбачала в роз­робці та обґрунтуванні методів наукового пізнання, концентруючи основну свою проблематику навколо методології наукового пізнання та гносеології.

У Новий час матеріалізм виник спершу в Англії. Його пред­ставниками були Ф. Бекон, Т. Гоббс, Д. Локк та ін. Матеріалізм цього часу — це матеріалізм, який спирався на великі відкриття природничих наук. Розвиток буржуазного укладу, нових продук­тивних сил зумовив значний прогрес механіки, математики, ме­дицини, експериментальної біології. Новий лад вимагав нових конкретних знань, тому бурхливий розвиток наук об’єктивно підвів до вивчення світу в його конкретності. Цей спосіб мислен­ня сприяв розквіту конкретних наук, нагромадженню емпірично­го матеріалу. Матеріалізм XVIII ст. мав переважно метафізич­ний характер. Це була ознака тогочасної філософії.

4.1.Історичні передумови появи філософії Нового часу та її загальна спрямованість

Філософія, , , , , , , ,

В Новий час матеріалізм виникає спочатку в Англії. Він був представлений поглядами таких філософів: Ф. Бекон, Т. Гоббс, Д. Локк та ін.
Матеріалізм цього часу – це не стихійний матеріалізм стародавнього світу, а матеріалізм, який спирався на великі відкриття природничих наук. Розвиток буржуазного укладу, нових продуктивних сил обумовив значний прогрес механіки, математики, хімії, медицини, експериментальної біології. Новий лад вимагав нових конкретних знань, тому бурхливий розвиток наук об’єктивно підвів до вивчення світу із його конкретності, в деталях. Цей спосіб мислення приніс багато користі, він сприяв розквіту конкретних наук, вів до нагромадження оптичного матеріалу. Але абсолютизована, перетворена в звичку, перенесена з природознавства в філософію потреба “зупиняти” історичний процес, розглядати його по частинах привела до історичної обмеженості цього часу – пізнання метафізичного способу мислення. Тому весь матеріалізм ХVII-ХVІІІ століть носив переважно метафізичний характер. Це була перша ознака філософії того часу. Якщо і були якісь діалектичні здогадки, то вони були все ж в рамках діалектики руху, а не розвитку.
Але якщо потреби практики вимагали нових знань, то це об’єктивно вело до необхідності узагальнення їх, до розвитку теорії, в току числі і філософії, і перш за все таких її розділів як теорія пізнання, методи пізнання тощо. Тому другою характерною ознакою розвитку філософії Нового часу було та, що саме в цей час складаються два неначе протилежні, але взаємообумовлені напрями в теорії пізнання – емпіризм і раціоналізм.
Емпіризм /з грец.- досвід/ – це такий філософський напрям, який визнає чуттєвий досвід основним і єдиним джерелом і змістом знання. Емпіризм ХVII-ХVІІІ ст. сформувався як матеріалістичний емпіризм, тобто такий, який стверджує, що чуттєвий досвід об’єктивно відображає навколишній світ. Пізніше з’являється суб’єктивно-ідеалістичний емпіризм, тобто такий, що визнає єдиною реальністю суб’єктивний досвід /Берклі, Юм/.
Раціоналізм /з грец.- розум/ – філософський напрям, який визнає розум основою пізнання і поведінки людей. Раціоналізм про¬тистоїть як Ірраціоналізму /наприклад, інтуїтивізму/, так і емпіризму. Принцип раціоналізму поділяють /чи підтримують/ як матеріалісти /Спіноза/, так і ідеалісти /Лейбніц/. Родоначальником раціоналізму є дуаліст Декарт.