Ліна Костенко увійшла в українську літературу в 60-ті роки нашого століття. Ця письменниця заявила про себе чіткою громадянською позицією, мужністю, але водночас і ніжністю, високим філософським змістом своєї поезії. А ще високими вимогами до себе, до своєї творчості. Це засвідчено у вірші «Доля»:
Великі поети не вміють писати віршів Клював їх орел в печінку і сумнів сни випасав
Графоманові краще.
Графоман вирішив написати — і написав.
Для поетеси аркуші паперу, списані рядками — це «смертельні плацдарми самотньої битви з державами, з часом, з самою собою». Поезія для Ліни Костенко — це крик її згорьованої душі, серця, що обливається кров’ю.
У творах цієї поетеси багато роздумів над проблемою добра й зла, дисгармонійності в житті людини, осмислення значення навколишнього світу й свого місця в ньому. Не знаходячи часто гармонії в людському житті, Ліна Костенко шукає її в природі, змальовуючи чудові картини: «Вікна сплять, заскалив мороз їм сльози», «Блакитні вії хата підійма…» «Світить сонце оком загадковим» тощо. Поетеса наголошує, що зв’язок із природою, спілкування з нею є однією з найбільших людських цінностей.
Гармонія природи, якою так милується поетеса, співзвучна гармонії людських взаємин, яких так прагнула письменниця, і до яких вона намагалася наблизити своїх героїв. Особливу увагу письменниця приділила долі жінки, яка, звичайно ж, не була їй байдужою. Ціла галерея портретів, змальованих нею, розкриває красу жіночої душі — щирої, відданої й по-справжньому шляхетної. Саме про це твори «Маруся Чурай», «Пелюстки старовинного романсу», «Апологія лицарства» та інші.
Трохи інший, пом’якшений, стриманіший у своїх почуттях образ ліричної героїні постає в інтимній ліриці Ліни Костенко: «Очима ти сказав мені: люблю», «Двори стоять у хуртовині айстр.», «В дні, прожиті печально і просто» та інші. Героїня цих творів страждає внутрішньо, не виставляючи напоказ і не нав’язуючи своїх почуттів:
«О, як я Вас люблю!.. Але про це не треба говорити».
Поезії Ліни Костенко глибоко пройняті філософською та історіософічною спрямованістю. Це виявляється у віршах, де проступають її життєві орієнтири: «Шукайте цензора в собі», «Між іншим», «О, не визискуйте гіркого меду слави», «Ще вчора була я висока» та інші. Тут письменниця розмірковує над сенсом життя, відстоює загальнолюдські, гуманістичні цінності, які є усвідомленням внутрішньої гармонії людини.
Зверталася Ліна Костенко й до біблійних мотивів. Поетеса індивідуалізує, наближає до нас у часі й просторі героїв біблійних легенд.
Своєю творчістю Ліна Костенко вписала назавжди своє ім’я в когорту українських талановитих письменників-гуманістів.