Архів позначки: Павло Тичина

«НАРОДЕ МІЙ, ДО ТЕБЕ Я ЩЕ ВЕРНУ…» (В. Стус)

11 клас, Твори з української літератури, , , , , , , ,

Василь Стус… Славне ім’я Поета, Громадянина, Людини. Не було йому місця тут, у цьому світі, бо не міг він притертися, звикнути до суспіль­ства, його законів, його звичаїв, де люди думали одне, а говорили інше. Кидався незахищеними грудьми на амбразуру, готовий прийняти на себе вогонь. Без ніякого страхування, без найменшого тактичного маневру, без рятівних гальм житейської мудрості і тверезого глузду. Над такими, як він, висів дамоклів меч державної машини, яка бачила в поетові «п’яту колону», що зсередини розхитувала державний устрій, розрахований і розпланований, здавалось, на віки. Такі люди довго не затримувалися у «великій зоні», навкруг них була якась аура приреченості…

Ще до загибелі Василя Стуса українська культура, література зазнала величезних втрат. Десятки, сотні письменників, поетів безслідно зникли в таборах смерті, інші змушені були або мовчати, або оспівувати режим, який ненавиділи, керманичів, яких зневажали. Але вони вижили, зберег­ли свій талант, сили, щоб зараз, у наш час змін і відродження, піднести українську літературу на нову висоту.

Ми, українці, не звикли цінувати своїх геніїв за життя. Якась жорсто­ка закономірність: час палить, нищить генія невблаганними вироками, а коли збагне, що дух його — безсмертний, схиляється в пошані й каятті. І роздумуючи над долею Стуса, я приходжу до висновку, що треба було йому не загинути героїчно, а вижити і творити культуру, літературу Мертві герої лишають самі імена, а будувати фундамент національного відродження треба живим.

Мені здається, що навіть у тодішньому тоталітарному суспільстві умови для творчості були не настільки нестерпні й безнадійні, як думав Стус. От хоча б взяти й Тичину. Він був здатен і терпіти, і залишатися собою. Ця властивість — одна з незчисленних його здібностей. Правда, зараз деякі митці згадують, що вірш Павла Григоровича «Партія веде» був написаний у 33-му році, коли люди пухли і мерли з голоду, а поети або мовчали, зломлені червоним терором, або видавали на-гора «Не зла­тоглавий нам потрібен» (і це про Київ!). Але ж ми знаємо й іншого Тичи­ну саме тому, що у свій час він перемовчав. Талант — категорія суспільна. Він мусить бути збережений для спільноти. Василь Стус недооцінював себе, не до кінця розумів свою роль і в суспільстві, і в літературі, і тому цю думку заперечував. Поет вважав, що в екстремальних умовах буття важли­вішим є не збережений талант, а жертовна посвята себе народу. Житиме народ — будуть і таланти.

Я вважаю, що це не так. Література, мистецтво, духовність — це ті цінності нації, які не дадуть щезнути українському народу, які об’єдну­ють нас, наповнюють гордістю, національною гідністю.

МАЙСТЕРНІСТЬ ЗОБРАЖЕННЯ НАСТРОЇВ ЛЮДИНИ У ЗБІРЦІ П. ТИЧИНИ «СОНЯЧНІ КЛАРНЕТИ»

10 клас, Твори з української літератури, , , , , , , , , ,

Павло Тичина — видатний український поет, публіцист, перекладач, учений.

Враження дитинства, яке пройшло серед народу, наснажували першу пісню поета співчуттям до людини, що працею здобуває свій хліб.

Уже в перших творах Тичини, які виявляють пристрасну любов по­ета до людини і природи («Розкажи, розкажи мені, поле.», «Ви знаєте, як липа шелестить.», «Не бував ти у наших краях») бачимо глибоко оптимістичне відчуття життя і його оспівування.

Перша збірка віршів П. Тичини «Сонячні кларнети» вийшла друком 1918 року. До неї ввійшли кращі з ранніх творів, а також написані в 1916— 1917 роках.

Захоплено поет малює яскраві картини рідної природи у віршах «Ар­фами, арфами…», «Гаї шумлять.», «Ой, не крийся, природо.» природа зображена як буремна, могутня, осяйна. Поет співає гімн живій природі, він славить сили матеріального сонячного світу:

Не Зевс, Не Пан, Не Голуб-Дух,— Лиш Сонячні Кларнети.

Образ Сонячних Кларнетів у збірці — це образ всесвітньої гармонії. Поет оптимістично сприймає природу, тонко відчуває її барви і звуки, показує її вічно невгамовне життя. Але змалювання природи для Тичини не самоціль, вона є невід’ємною частиною повнокровного людського буття. Майстерність поета невіддільна від змісту його творів. Вірш «Гаї шумлять» — зразок ніжної і музикальної лірики, яка, оспівуючи природу, підносить значення краси і емоцій як основи мистецтва. Основа цього вірша, як і більшості творів збірки «Сонячні кларнети»,— народна поезія. Це виявляється і в образах вірша, і в художніх прийомах: повторах, мелодійні ритміці, римуванні:

Я іду, іду — Зворушений. Когось все жду — Співаючи. Співаючи-кохаючи Під тихий шепіт трав голублячий.

Чудовий образ весняного передгроззя змальовано в поезії «Арфами, арфами.»:

Думами, думами —

Наче море кораблями, переповнилась блакить

Ніжнотонними:

Буде бій

Вогневий!

Сміх буде, плач буде Перламутровий.

Уся збірка пройнята радісним відчуттям людини, яка вслухається у весняний шум зеленого гаю, усміхається сонцю, квітам, милується чарівними хмарками, що біжать по блакитному небі. Ліричний герой ніби «розмовляє» з природою, звіряє їй свої найпотаємніші, найінтимніші почуття, захоплений її яскравими барвами, вічним рухом, гармонією.

Природа зображена активно діючою, вона захоплює поета («душі моїй так весело»), збуджує в нього найкращі почуття, викликає справжню музику в душі.

У поезіях «О, люба Інно», «З кохання плакав я» ніжно, з почуттям високої поваги до дівчини висловлено прекрасне, чисте, як ранкова роса, почуття кохання. У «Сонячних кларнетах» поет ще шукає свого героя, намагається усвідомити його історичні перспективи; невпинний у твор­чому льоті, «чулий, тривожний» стоїть на перехрестях життя:

Йду в простори, я, чулий тривожний,

(Гасне день, облітає, мов мак).

В моїм серці і бурі і грози

Й рокотання — ридання бандур.

Безперечно, збірка Тичини «Сонячні кларнети» — видатне явище в історії української літератури. Можливо, головний секрет її привабливості і для нас, теперішніх у її чудовій молодості, у свіжості почуттів, у молодій радості відкриття і сприйняття світу.

ІНТИМНА ЛІРИКА П. ТИЧИНИ

10 клас, Твори з української літератури, , , ,

Павло Григорович Тичина — класик українського письменства. Звучан­ня дивовижних сонячних кларнетів, поривання вітру з України — усе це орга­нічно входить у наше життя. Художнє, довершене слово поета, сповнене філо­софського змісту, бринить сталлю і ніжністю. Він розкриває духовний світ людини, показує її життя в гармонії з природою і власними почуттями.

Ви знаєте, як липа шелестить У місячні весняні ночі? Кохана спить, кохана спить, Піди збуди, цілуй їй очі. Кохана спить.

Ці довершені у своїй музичності рядки — одне з найвизначніших до­сягнень української літератури. У цих рядках Тичина зумів передати всі барви щасливого кохання: ніжність, увагу до коханої, свої великі почут­тя, що переповнюють серце.

Найвидатнішим досягненням ранньої поезії Тичини була збірка «Со­нячні кларнети». Вона ніби створена на одному подиху, стільки в ній енергії, бадьорості, життєдайної снаги і захоплення світом, його гармонією.

Гаї шумлять — я слухаю, Хмарки біжать — милуюся.

Поєднання слухового і зорового образів увиразнює думку про єдність людини і природи. Ліричний герой залишається наодинці з природою і Всесвітом, за ними вивіряє свої найтонші душевні порухи:

Вірю яснозорно — За рікою дзвони: Сню волосожарно — Тінь там тоне, тінь там десь. Припливеш, приплинеш — Сум росте, мов колос: З піснею про сонце! — Сумно, сам я, світлий сон.

У його віршах звучить гімн життю в найрізноманітніших його про­явах, весні, коханню, що оновлює і підносить душу людини.

Не дивися так привітно, Яблуневоцвітно. Стогнуть зорі, як пшениця: Буду я журиться.

Неосяжний духовно-емоційний світ людини співзвучний у творчості Тичини світу природи.

Знав я, знав: навіки,— промені, як вії! — Більше не побачу,— сонячних очей.— Буду вічно сам я, в чорному акорді.— Промені, як вії сонячних очей!

У критиці багато писалося про музичність поезій П. Тичини. Справді. «Сонячні кларнети» — одне з наймузичніших творінь світової поезії. Ця збірка — книга передчуття, чистого й сильного пориву до прекрасного гу­маністичного ідеалу, хай ще й неясно усвідомленого.