Архів позначки: Оверко

ТЕМА ГРОМАДЯНСЬКОЇ ВІЙНИ В РОМАНІ Ю. ЯНОВСЬКОГО «ВЕРШНИКИ»

Тема громадянської війни стала провідною у творчості Ю. Яновського. До цієї теми звертався він у новелі «Чотири шаблі», а потім у романі «Вершники». У чому ж особливість подання цієї теми письменником? Передусім у підході до зображуваного матеріалу.

По-перше, незважаючи на ідеологічні реверанси, конче необхідні в ті роки, роман «Вершники» порушує проблеми загальнолюдські: сім’я, рід, честь, батьківщина. Розглядаються проблеми на матеріалі національному, а отже, всі події конкретизовані, поєднані з українсь­кою історією.

Задовго до сьогоднішнього погляду на моральні та історичні засади ідеології соціалізму Ю. Яновський у новелі «Подвійне коло» ставить пи­тання про цінність людського життя. Кожен із братів відстоює свою прав­ду, а ціна тої правди — життя брата. Ніби засліпило щось очі Оверкові, який в останні хвилини не тільки не милує свого брата Андрія, а ще й про­мовляє: «Рід — це основа, а найперше — держава, а коли ти на державу важиш, тоді і рід хай плаче, тоді брат брата зарубає, он як!» Хіба ж рід — не основа нації, що будує цивілізовану державу! Та Панасові Половцю не треба ні роду, ні держави, ні закону: «Рід у державу вростає, в закон та обмеження, а ми анархію несемо на плечах, нащо нам рід, коли не треба держави, не треба родини, а вільне співжиття?» Отже, ціна волі — людсь­ке життя? Ю. Яновський подає зображувані події не стільки з погляду ідеології більшовизму, доктрини про класову боротьбу, скільки з позиції гуманізму. Саме в цьому його мистецька заслуга. Крім того, всі новели, з яких складається роман, побудовані на українському матеріалі. Автор писав саме про те, як пройшла громадянська війна Україною. Особливо яскраво відображено це у новелі «Дитинство». Ю. Яновський розповідає про дитинство «товариша Данила», якого ми побачимо у новелі «Баталь­йон Шведа». Ця новела розказує не тільки про дитинство одного героя. Це ніби екскурс в історію свого народу, його звичаї, в яких відображаєть­ся ментальність українців. Саме тут коріниться суть гуманістичного світосприймання його героїв: вони повинні шанувати людей, нести жит­тя і волю, берегти саме життя.

Ю. Яновський, зображуючи події громадянської війни, пішов далі, ши­роко узагальнюючи філософську суть подій, даючи їм оцінку з погляду загальнолюдських цінностей.

Роман Юрiя Яновського “Вершники” – талановита данина своєму часу

Роман Юрiя Яновського “Вершники” – талановита данина своєму часу
Кривавою хвилею прокотилася громадянська вiйна по Українi. Заради примарних iдеалiв брат убивав брата, батько вбивав сина, а син пiдiймав руку на батька: смерть чаклувала на кожному кроцi. Мабуть, тим, хто жив у цей страшний час, здавалось, що прийшли останнi днi свiту. Саме про це пише Юрiй Яновський у романi “Вершники”.
Складається роман з восьми новел, у кожнiй з яких розвинуто безлiч мотивiв, що вихопленi автором iз полум’я громадянської вiйни. Не пов’язанi єдиним сюжетом, вони, проте, єднаються мiж собою чимось бiльшим. У кожнiй новелi герої окреслюються з такою виразнiстю, що сприймаються як символи. Символiчними постають брати Половцi з новели “Подвiйне коло”, якi опинилися з рiзних бокiв полiтичної боротьби; символiчне свiтло випромiнюють батьки Половцiв у “Шаландi в морi”, зусилля яких спрямованi на збереження роду; символiчний безiменний листоноша в новелi “Лист у вiчнiсть”, який не схиляє голову навiть перед смертю… Усi цi новели – це справжнi поеми про боротьбу добра i зла на землi, про красу українського неба i степу, про людську витривалiсть i жадання свободи.
Перша новела (“Подвiйне коло”) є, мабуть, найяскравiшою. Вона розповiдає про трагедiю роду Половцiв. Було у батька п’ятеро синiв. Кожен з них обрав свою дорогу, свою мету, свої iдеали. I всi цi дороги перетнулися в один день в одному мiсцi. Рiд Половцiв опинився на межi зникнення.
Загони денiкiнця Андрiя Половця i петлюрiвця Оверка Половця зiткнулися в безмежному степу в кривавiй битвi. Їхня взаємна ненависть просто вражає. Андрiй кидає Оверковi в обличчя лютi слова: “Проклинаю тебе моїм руським серцем, iм’ям великої Росiї-матiнки”. Тiльки-но закiнчився перший бiй, як налетiли зненацька махновцi на чолi з Панасом Половцем. Кiлька хвилин скаженого бою – i вже Панас перед Оверком. Iменем Батька Махна з посмiшкою на вустах вiн власноруч вбиває Оверка, також забувши про батькiвський заповiт. Не встиг Панас вiдсвяткувати перемогу, як “за дощем з’явилось марево”: розгорнувся здалеку червоний прапор кiнного загону на чолi з Iваном Половцем. Панас, розумiючи, що пощади вiд брата не буде, сам заподiяв собi смерть.
“Тому роду не буде переводу, у котрому браття милують згоду”, – казав колись старий Половець своїм синам. Але знехтували вони батькiвським наказом i загинули, тому що не було мiж ними нi згоди, анi родинного почуття. Загубилось воно на жорстоких стежках громадянської вiйни, перевiвся рiд Половцiв, нiби й не було нiколи на землi таких людей.
У романi немає справжнього переможця. Твiр сприймається як розповiдь про трагедiю роду, матерi, України. Трагедiю, що розiгралася в роки громадянської вiйни, а потiм ще довго вiдлунювала голодом, смертями, репресiями…