Архів позначки: «Лісова пісня»

Леся Українка. «Contra spem spero!», «Лісова пісня»

Підготовка до ЗНО, Твори з української літератури, ,

Леся Українка (Лариса Петрівна Косач-Квітка) – українська письменниця, яка пи-сала у найрізноманітніших жанрах: ліриці, поезії, епосі, драмі, прозі, публіцистиці. Також працювала у фольклористиці (220 народних мелодій записано з її голосу) і брала активну участь в українському національному русі. Збагатила українську літературу новими темами, сюжетами, образами, жанрами.

Життя Лесі Українки – великий подвиг в ім’я народу. Поетеса чітко усвідомлювала свою творчість, як служіння своєму знедоленому народові.
Творчість Лесі Українки багато в чому визначає розвиток модерністських тенденцій у літературі XX ст. Її неоромантична (новоромантична) символістська поезія та драматургія означили на межі століть увагу до нових цінностей, нових філософських, буттєвих проблем (йдеться насамперед про зосередження на внутрішньому світі люди-ни, на індивідуальній психології).
Авторка поетичних збірок «На крилах пісень», «Думи і мрії», «Відгуки» та ін. Леся Українка ввела в українську літературу жанр драматичної поеми.
Особливості творчості:
-«Горда волелюбна і ще й тому народолюбна людина – ось ідеал Лесі Українки» (П. Кононенко);
-намагання поєднати «гармонію ідеалу з життєвою правдою», що стало однією з істотних особливостей її творчого методу, визначеного поетесою як новоромантизм;
– у творах поетеса оцінює сучасність як «час глухонімії» (існування без подвиж-ництва, героїки і боротьби, без тріумфальних вінків. Молоде покоління «вроджене в темниці», звикле «носить кайдани ржаві та важкі»);
-мають місце мотиви співчуття, оплакування народної недолі й заклики до невтомної праці сівача-просвітителя. Кидаючи заклик долі й богам, Леся Українка у своєму ро-мантичному бунтарстві звертається до образу Прометея, який стане наскрізним у її поезії;
– поетичні збірки упорядковані не за хронологічним принципом розташування творів, а за мотивами чи жанрами (об’єднані в цикли «Подорож до моря», «Сім струн» та ін.);
– особисті почуття ліричної героїні зосереджуються навколо загальнолюдських про-блем виходу зі стану рабства на шляхи, що ведуть у кращий світ;
– жанрові обрії творчості: поезії, ліро-епічні, лірико-драматичні, драматичні поеми, легенди, поезія в прозі, драма-феєрія («Лісова пісня»).та ін.

 «Contra spem spero» (1890)

Поезія з першої збірки Лесі Українки «На крилах пісень», яка вийшла у 1893 р.
Назва у перекладі з латинської мови означає «Без надії сподіваюсь».
Поезія насичена пристрасним пафосом заперечення тужливих настроїв. Імпульсом до створення стало загострення хвороби Лесі Українки.
Наскрізний лейтмотив твору – рішучі змагання героїні з чорними реакційними силами.
Леся Українка ставить головне питання про місце особистості в суспільному житті. На початку поезії лунають слова:

 

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть думи сумні!

Рішучі дії авторки («буду сіять квітки на морозі», «буду лить на них сльози гіркі») вселяють оптимізм — Леся Українка вірить в перемогу над хворобою і над кривдою в суспільстві.
У кінці твору слова «ні» заміняються на «так», «хочу» – на «буду», показуючи не-зламність духу і оптимізм поетеси в боротьбі проти кривди в найширшому соціальному та національно-визвольному аспектах. Твір побудований на антитезах.
Антитеза (від грец. «протиставлення») – особливо підкреслене протиставлення протилежних життєвих явищ, понять, думок, людських характерів.

 «Лісова пісня» (1911)

Жанр: драма-феєрія.
Драма-феєрія (від франц. fee — фея) – один із жанрових різновидів драми; якому властивий фантастично-казковий сюжет, неймовірні (з реального погляду) перетворення. У такій драмі поряд з людьми виступають створені їхньою уявою фантастичні істоти.

  Історія написання

Цей шедевр світової драматургії був створений за 12 днів. У листі до матері Леся Українка зазначала, що «Лісова пісня» з’явилася в результаті спогаду про дитинство,
проведене на Волині, коли її навіки зачарував образ лісової русалки: «Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними».
Головні персонажі: лісове царство – Мавка, Лісовик, Водяник, Перелесник, Русалка; Той, що греблі рве; Той, що в скалі сидить; Русалка Польова, Пропасниця, Потерчата, Куць, Злидні; реальні волинські селяни – молодий хлопець Лукаш, дядько Лев, мати Лукаша, молодиця Килина. Композиція, конфлікт
Найхарактернішою особливістю композиції є органічне переплетення життя двох сві-тів –природи й людини. Лісові істоти олюднені, вони живуть і діють, розмовляють, як люди. У них своє розуміння добра і зла, вони наділені певними рисами вдачі за аналогією до людських. Композиція
Драма складається з прологу й трьох дій, співвіднесених з різними порами року, із зародженням, розвитком і згасанням інтимних почуттів і переживань Мавки та Лукаша.

 Стислий переказ твору «Лісова пісня»

Дійові особи:
«Той, що греблі рве»
Потерчата
Русалка
Водяник
Русалка Польова
Мати Лукашева
Лукаш
Дядько Лев
Доля
Злидні
Перелесник
Пропасниця
Куць
Мавка
Лісовик
Килина
«Той, що в скалі сидить»
Хлопчик
Діти Килини
Події відбуваються в старезному лісі, на Волині, протягом року. У творі діють міфічні істоти: Мавка і Русалка, Лісовик і Перелесник, Водяник і Потерчата. Кожна дія починається пейзажем, який змінюється відповідно до пори року.
***
П’єса розпочинається з прологу – волинського лісового пейзажу: «Старезний, густий, предковічний ліс

Сторінки: 1 2 3 4

БЕЗСМЕРТНА ЛЕСЯ УКРАЇНКА

10 клас, Твори з української літератури, , , , , ,

Леся Українка… Її ім’я золотими літерами закарбувалося на скрижа­лях нашої літератури, нашої історії. Ми споруджуємо їй пам’ятники, бу­дуємо меморіальні комплекси, влаштовуємо урочисті концерти на її честь і не підозрюємо, що дух її завжди присутній серед нас. Жінка-борець, жінка, яка «в серці має те, що не вмирає».

Життя Лесі Українки — це боротьба впродовж довгих років не тільки із суспільним ладом, що душив культуру народу, а й боротьби з хворо­бою, яка вразила її ще в тисяча вісімсот вісімдесят першому році. Пере­буваючи в стані постійного напруження, вона продовжувала писати свої безсмертні твори. Її горда вдача, її самокритичність, принциповість, працелюбність, сила волі і вірність слову давно стали ідеалом для багатьох сучасників.

Леся Українка завжди була оптимісткою, вона мріє про щасливе життя свого народу в майбутньому. За це майбутнє вона готова була пожертву­вати собою:

Ні долі, ні волі у мене нема, Зосталася тільки надія одна. Надія вернутись ще раз на Вкраїну, Поглянуть ще раз на рідну країну…

Україна стала її душею. Поетеса не бажала змиритися з підневільним становищем своєї нації. Бажання перемогти хворобу злилось у Лесі Ук­раїнки з бажанням звільнити дух земляків із кайданів рабства. У поезії «Сопіга зреш зрего!» видбиті всі порухи душі поетеси, основою яких був протест проти власного безсилля і безсилля співвітчизників. Ідея духов­ного об’єднання з метою визволення країни знайшла своє втілення у ба­гатьох її творах:

Месники дужі приймуть мою зброю, Кинуться з нею одважно до бою.

У своїх творах поетеса прославляє борців, які здатні на будь-які тор­тури заради щастя народу. Читаючи поему «Давня казка», я дивувалася стійкості й мужності поета у боротьбі за волю рідного краю. Адже він го­товий і на смерть заради щастя народу.

Хто не жив посеред бурі, той ціни не знає силі, той не знає, як людині боротьба і праця милі.

А скільки щирості й любові до рідного краю у пейзажній ліриці Лесі Українки:

Поглянуть іще раз на рідну країну, Поглянуть іще раз на синій Дніпро,— Там жити чи вмерти, мені все одно… Леся Українка написала багато творів, але якби в її поетичному до­робку була тільки «Лісова пісня», то саме це вже забезпечило б їй без­смертя. Ніжний, чарівний образ Мавки навіки увійшов у моє життя. Мавку чарує в людині її духовна краса. Вона сама не помічає того, що стоїть вище за користолюбивих і заздрісних людей, які виросли в праг­матичному суспільстві й стали його жертвами. Воля для Мавки є найне-обхіднішою умовою в житті. «Ну як таки, щоб воля та пропала? Се так колись і вітер пропаде»,— дивується вона. Лісова красуня вражає мене своєю мужністю у боротьбі за людину, готовністю прийти на самопожер­тву заради її щастя. Мавка пішла до людей, але не змирилася з обстави­нами, а вступила у боротьбу за людину, щоб вона змогла «своїм життям до себе дорівнятись». І саме в цьому, на мою думку, її велич.

Проблеми, порушені у «Лісовій пісні», хвилюють і наших сучасників. Адже і зараз є люди, які не розуміють, що справжнє щастя залежить не від матеріального забезпечення, а від духовного світу людини. Я не розу­мію тих, хто обманює самих себе, говорить про свої високі почуття, яких насправді немає. І мені хочеться звернутися до них словами Мавки: «Не зневажай душі своєї цвіту… »

Леся Українка залишила нам світлу зброю, своє чисте слово, ніжну музику. Життєвий і творчий шлях поетеси щедро пересипаний тернами, однак вона вперто йшла до мети і здійснила свій подвиг.

ОБРАЗ ЛУКАША В ДРАМІ-ФЕЄРІЇ ЛЕСІ УКРАЇНКИ «ЛІСОВА ПІСНЯ»

10 клас, Твори з української літератури, , , , , ,

Ми знаємо тепер, хто був той «людський хлопець», що зачарував своєю грою, а далі й закохав у себе дочку лісу, ніжну красуню Мавку. То — Лукаш, син простої селянки-вдови, небіж доброго і мудрого дядька Лева. У драмі не подано передісторії життя Лукаша, бо в цьому не було потре­би. Початок його життя в творі збігається з першими кроками від дитин­ства до юності. Він з’являється біля лісового озера одного святкового дня на ранній провесні в супроводі свого дядька. Вся істота Лукаша, як і при­рода навкруги, переживала ту прекрасну пору цвітіння, коли серце пере­повнене мріями про щастя, а весь світ здається невимовно прекрасним. Хочеться жити і славити життя. I Лукаш славить його ніжним співом сопілки, яку він щойно вирізав і змайстрував у приозерних очеретяних зарослях.

Із самого початку поетеса підкреслює неабияку музичну обдарованість юнака. Як за народною легендою перелітні птахи приносять на крилах тепло, так Лукаш своїм співом пробуджує в природі буяння життя. На спів його сопілки «спочатку на вербі та вільхах замайоріли сережки, потім береза листом залепетала. На озері розкрились лілії білі і зазолотіли квітки на лататті. Дика рожа появляє ніжні пуп’янки».

Духовний світ Лукаша розкривається у його портреті. «Лукаш,— пише Леся Українка,— дуже молодий хлопець, гарний, чорнобривий і стрункий, в очах ще є щось дитяче; обраний так само в полотняну одежу, тільки з тоншого полотна; сорочка «на випуск» мережана біллю, з виложистим коміром, підперезана червоним поясом, коло коміра і на чохлах червоні застіжки; свити він не має; на голові бриль; на поясі ножик і ківшик з ли­ка на мотузку».

Звернімо увагу на одну важливу психологічну деталь портрета: в очах Лукаша є щось дитяче. Це не тільки вказівка на незаплямовану буденщиною душу юнака, а й зовнішній вияв властивої йому соромливості, допитливості, надзвичайної зацікавленості в усьому. Ди­тяче в очах Лукаша — це життєрадісність, ніжність, потяг до всього гар­ного, незвичайного.

Серед інших позитивних рис вдачі Лукаша поетеса відтіняє його лагідність, щирість. Він із великою повагою ставиться до старших, вжи­ваючи пошанну множину при звертанні, любить дядька Лева, прислу­хається до його мудрих повчань про те, як слід розуміти таємниці приро­ди, «як з чим і коло чого обійтися». У його мові немає лайливих слів або грубих виразів.

Мавка пробудила в Лукашеві найкращі порухи ніжної душі: вона за­ронила в його серце палку надію на спільне щастя, викликала у відповідь любов, розвила притаманну його характерові поетичність, співучість.

Але характер Лукаша не відзначався такою гармонійністю, як харак­тер Мавки. Світлі риси його натури чергувалися з темними. Буржуазна критика робила з цього висновок про нібито природну «двоїстість» вдачі Лукаша, що в ньому, мовляв, від природи існувало «дві душі». Але суть «двоєдушності» Лукаша не в особливостях його як людини, а в тих соціальних умовах, у яких він виховувався і які наклали на нього помітний відбиток.

Уже перша розмова Лукаша з Мавкою виявляє його нерішучість. Зди­вована байдужістю, з якою Лукаш говорить про вибір майбутньої дру­жини, Мавка запитує: «Хіба ти сам собі не знайдеш пари?» «Я, може, б і знайшов, та…», шукає відповіді на те запитання Лукаш і замовкає. З роз­витком дії недоговорене стає зрозумілим. Я знайшов би собі дружину по любові,— ніби говорить він,— але хто знає, як поставилась би до цього мати, все село. Рішучості ж стати в конфлікт із віковими звичаями і не­писаними законами йому бракує.

Зустрівши Мавку і відчуваючи до неї незвичайний потяг, Лукаш, про­те, не дбає, щоб та перша зустріч не була останньою, а покладається на волю обставин. Коли на оклик дядька Лева Лукаш «подається йти», Мавка запитує його: «А вернешся?» Юнак відповідає одним лише: «Не знаю». Таким же нерішучим виявився він і пізніше.

Лукаш намагається захистити Мавку від несправедливих докорів матері, але та спроба була нетривкою і закінчувалася його ж поступкою.

Юнак знає наперед, що мати буде «недоброю» свекрухою для Мавки, але протидіяти тому не може. Більше того, він навіть намагається виправда­ти ініціативу матері у доборі невістки, бо вона, мовляв, керується в цьо­му прагненням узяти в дім добру господиню, робітницю і помічницю, а насправді — зв’язану родинними узами безвідмовну наймичку:

Їм невістки треба,

бо треба помочі — вони старі.

Чужу все до роботи заставляти

не випадає. Наймички — не дочки.

Якщо перед наступом матері Лукаш увесь час відступав, втрачаючи кращі свої риси, то перед наступом Килини він капітулює. Прищеплені умовностями світу власників негативні риси на якийсь час приглушили здорове моральне начало в його душі. Лукаш топче в багні буденщини свої почуття до Мавки і одружується з Килиною.

Дуже характерно, що в цей час Лукаш не тільки відвернувся від Мав­ки, але й відійшов від свого дядька, з яким досі не розлучався.

Лукаш не міг ужитися із світом буденщини. Вовча подоба, якої він набув у результаті свого відступництва, важка для нього. Він прагне зно­ву стати людиною, і в цьому допомагає йому Мавка. Лукаш знову повер­тається до творчого життя, але повертається іншим. Тепер у його словах відчувається твердість, що викликає не тільки подив, але й страх Килини. Лукаш не зносить образливих суперечок матері й дружини; він не може далі жити в обстановці безконечних дріб’язкових сварок, образ і зневаги:

Та дайте ви мені годину чисту! Ви хочете, щоб я не тільки з хати, А з світа геть зійшов? Бігме, зійду! Оглядаючи свій життєвий шлях, Лукаш у мріях знову повертається до Мавки, до сопілки. Навколо зима, але мрії Лукаша весняні, радісні. Його «переможний спів кохання покриває тугу», викликає раптовий розквіт весни, як символ щастя, до якого увесь час кликала свого кохано­го Мавка, на шлях, на який остаточно став він в останні хвилини життя.

Трагедія Лукаша — це трагедія талановитої особистості в тяжких умо­вах життя.