Архів позначки: Ліна Костенко

ПРОБЛЕМА ІСТОРИЧНОЇ ТА ХУДОЖНЬОЇ ПРАВДИ В РОМАНІ Л. КОСТЕНКО «МАРУСЯ ЧУРАЙ»

11 клас, Твори з української літератури, , , , , ,

Про легендарну Марусю Чурай написано немало творів. До осмислен­ня феномену її життя і творчості зверталися Г. Квітка-Основ’яненко, М. Старицький, В. Самійленко, С. Руданський та інші. Ім’я Марусі Чурай відобразилося також у безлічі легенд, одна з яких і стала основою твору Ліни Костенко.

Сюжет роману можна розглядати у двох аспектах: зображення кон­тексту епохи, тобто широкого суспільно-політичного тла України XVII століття, і життя Марусі Чурай, історія її нещасливого кохання. Викорис­товуючи відомий сюжет, поетеса по-новому його осмислює. Це стосуєть­ся трактування постаті головної героїні, зображення соціально-психоло­гічної атмосфери епохи.

Для Ліни Костенко Маруся Чурай — не просто вродлива дівчина з її природним бажанням кохати і бути коханою, щасливою в сімейному житті. Вона — натура творча, а тому особлива. Радощі і жалі простих людей дівчина чутливо вбирає в себе як свої: «Ця дівчина не просто так, Маруся. Це — голос наш. Це — пісня. Це — душа». Так говорить про ге­роїню Іван Іскра, який розуміє чарівність її вроди, високість душі й та­лант художника. Йому якраз імпонує саме здатність тонко відчувати, шляхетно поводитися навіть у побуті.

У зображенні головної героїні Ліна Костенко майстерно переплітає особисте і загальнонародне. Усе в романі не просто відбувається на тлі історичних подій: кожен вчинок, кожен характер історично обумовлений. Так, історія сім’ї Марусі, загибелі мужнього батька пояснює багато що у її характері, ставленні до людей і світу. Починається роман сценою суду, в якій виявляється ставлення різних людей до дівчини. Для одних вона — гордість, душа народу, для інших — убивця. Сама ж Маруся, болісно пе­реживаючи особисту драму, мовчить, не говорить про те, що зілля Гриць випив сам, що те зілля призначалося їй. Вона подумки задає й задає собі питання: «Чому Гриць так вчинив?» Але прозріння для неї ще болючіше: «Нерівня душ — це гірше, ніж майна». Ліна Костенко реалістично змальо­вує те побутове родинне середовище, яке зробило з Гриця людину з по­двійною душею. У гонитві за копійчиною та майном його мати забувала про виховання нормальних людських якостей: порядності, шляхетності, доброти. От і вийшов Гриць таким, як його окреслив Яким Шибилист: «Від того кидавсь берега до того, любив достаток і любив пісні. Це як, скажімо, вірувати в Бога і продавати душу сатані».

Друге прозріння приходить до Марусі по дорозі у Київ, куди вона пішла на прощу. Цей шлях дає Марусі усвідомлення своєї причетності до долі народу. Мандри з дяком показали дівчині горе розтерзаної України і в мину­лому, і в сучасності. Маруся починає розуміти: «Комусь на світі гірше, як тобі». Душа дівчини оживає, ніби вдруге народжується, під впливом розпо­відей дяка про історичне минуле краю, про ті численні біди, яких зазнав багатостраждальний український народ. Чутливим серцем Маруся розуміє, як тяжко страждають люди від воєн, від зради і жорстокості таких, як Яре­ма Вишневецький. І її власний біль відступає, вона по-іншому дивиться на світ, осмислює своє призначення як піснетворниці:

Звитяги наші, муки і руїни

безсмертні будуть у її словах.

Вона ж була як голос України,

що клекотів у наших корогвах!

Твір Ліни Костенко змальовує широку панораму історичного буття народу, кожну подію поетеса розглядає з позиції патріота України, свідо­мого громадянина. Творові притаманні глибина філософських узагаль­нень, прозорість натяків та історичних аналогій

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВИШНЯКІВ І ЧУРАЇВ У РОМАНІ Л. КОСТЕНКО «МАРУСЯ ЧУРАЙ»

11 клас, Твори з української літератури, , ,

«Маруся Чурай» без будь-якого перебільшення стала загально-куль­турним явищем, давала і зараз дає духовне здоров’я і творчий тонус, вчить добру і гідності.

Морально-етичні проблеми в романі Ліна Костенко порушує і вирі­шує на прикладі життя двох родин, протиставлених одна одній,— Чураїв і Вишняків.

Чураї являють кращі лицарські сили народу. Це сильні особистості, творчі здібності яких можуть реалізуватися тільки за умов свободи. Тому свобода — соціальна, національна, нарешті, внутрішня, показником якої виступає почуття власної гідності,— є для них абсолютною цінністю. За своєю природою вони непримиримі до пристосуванства, покори, при­нижень,  зради.   Ось  як  характеризує  Маруся  свого батька:

…Хто там здався, тільки той і вижив. А батько ж наш, він здатися не міг.

Він гордий був, Гордієм він і звався. Він лицар був, дарма що постоли. Стояв на смерть. Ніколи не здавався. Чурай цінує людей не за суспільне становище, а за особисті якості. За таким принципом вибирає дружину, цього ж навчає доньку.

У Вишняків поняття честі нерозривне з посадами і багатством. Виш­няк без маєтку — ніщо, він не особистість, бо позбавлений власного «я», стійких моральних засад і переконань:

Хто за Богдана, хто за короля. А він за тих, которії не проти.

Чурай не може зрадити, бо це означає вбити свою власну душу. Для Вишняка ж зрада — справа трохи клопітна, але безболісна (пригадаймо, як він поводиться під час облоги Полтави).

Самоутвердження Вишняків ґрунтується на власній вигоді зі збере­женням зовнішніх форм благопристойності. У такому ж дусі вихована й Галя, людина вкрай обмежена — «гуска», як каже про неї Гриць, зате пихата й самовпевнена, бо дочка «значного чоловіка». У родині Вишняків духовні цінності підмінено матеріальними, тому ні батько, ні дочка не замислюються над тим, що купують Гриця за гроші і завдають страждань іншим:

Вже тато наш і на весілля втратились, а Гриць умер. а Гриця вже нема. За вишняківською системою цінностей навіть життя (не те що там кохання!) можна перевести в графу матеріальних витрат. Для Марусі ж ідеалом є любов, яка єднає «незглибимі душі».

За всіма ознаками Вишняки і Чураї протистоять один одному:

У всіх оцих скорботах і печалях, у всіх оцих одвічних колотнечах — і Чураївські голови на палях, і Вишняківські голови на плечах. «Маруся Чурай» — це джерело духовності, що просто-таки приму­шує душу підійматися у вись, до Добра і Правди. Кажуть, що у далекому Казахстані в застійні часи українці від руки переписували роман. Хто перелічить усіх спраглих, що припали до нового джерела, Марусю, до твоєї  пісні; тих, кого підтримала у важку годину твоя сповнена гідності і високої народної моралі душа, тих, кого захопила твоя незглибима любов, тих, хто плакав над твоєю героїчною долею, стаючи чистішими і кращими?

МОВА РОМАНУ Л. КОСТЕНКО «МАРУСЯ ЧУРАЙ»

11 клас, Твори з української літератури,

Читаючи роман «Маруся Чурай», не можна не захоплюватися пре­красною мовою твору. Ця мова містить у собі усе багатство стильових різновидів живої української мови — від розмовної, офіційної до вишука­них взірців літературної.

Лексичне багатство роману вражає: тут і високий стиль інтелектуальної мови автора, і суха суддівська мова, пересипана канцеляризмами та русиз­мами, і розмовна мова міщан, козаків. Мелодійна структура твору — поєднан­ня багатьох голосів. Кожна дійова особа наділена особливою лексикою і спо­собом висловлюватися. Ось бере слово незвичний до промов Яким Шибилист. Сама структура мовлення, в якому переважають речення з не-прямим поряд­ком слів, вказує на щирість простої людини. У таких людей що на думці, те й у мові. Мовлення запорожця, що прибував до Полтави у справах, також вказує на те, що це людина відверта і не ховає за словами думок:

А запорожці — люди без круть-верть, Все кажуть щиро на своє копито.

Не випадково суддя, відповідаючи козакові, ніби забуває про свою офіційність: «Знаскока тут не можна». Так побудовано увесь роман. Прийом індивідуалізації мовлення героїв не новий у літературі, та Ліна Костенко продемонструвала широку обізнаність із найрізноманітнішими проявами багатої української мови. Стиль мовлення, добір лексики вражає точністю вживання. Живий діалог у сцені суду змінюється ліричним внутрішнім монологом героїні. А у другому розділі автор бере слово, щоб високим сти­лем громадянина говорити про велич подій, на тлі яких розгортається осо­биста трагедія героїв. Автор вступає у діалог із героями і читачем, вражаю­чи точністю і красою вислову. Автор часом вживає несподівані порівняння, що коренями сягають глибин народної образованості: «Зірками ніч висока накрапала», «слова самі на голос навертались, як сльози навертаються на очі», «душа до ранку смутком осипалась» та інші. Із цих порівнянь наро­джується метафора, яку також можна часто зустріти у тексті.

Гармонійне поєднання лексики, синтаксису живої народної мови, чут­ливість до слова — ось головна риса мови і стилю Ліни Костенко, прита­манні роману «Маруся Чурай». Емоційній виразності слова сприяє та­кож форма віршування. В основному автор використовує шестистопний ямб, але разом із тим у романі можна побачити приклади римованої про­зи. Усе це — не самоціль. Така багата палітра художніх засобів робить твір Ліни Костенко по-справжньому талановитим, підносить його на рівень найкращих взірців світової художньої літератури.