| Назва розділу | Зміст літературного матеріалу (письменники, твори) | Предметні уміння та навички |
|---|---|---|
| 1. Усна народна творчість | Загальна характеристика календарно-обрядових, суспільно-побутових та родинно-побутових пісень.Пісні Марусі Чурай. «Віють вітри», «За світ встали козаченьки»
Історичні пісні. «Ой Морозе, Морозенку», «Чи не той то Хміль». Тематика, образи, зміст народних дум і балад. «Дума про Марусю Богуславку». Балада «Бондарівна» |
Учасник ЗНО повинен уміти: Аналізувати літературний твір чи його уривок.Розрізняти види і жанри усної творчості. Розрізняти і називати різновиди календарно-обрядових пісень. Аналізувати зміст, образи, настрої суспільно-побутових і родинно-побутових пісень. Визначати провідні мотиви історичних пісень, характеризувати образи героїв їх – історичних осіб. Визначати тематику й художні особливості балад і дум, пісень Марусі Чурай. Виділяти у фольклорних творах анафори, рефрени, постійні епітети, персоніфікацію, символи, гіперболу, визначати їхню художню роль. |
| 2. Давня українська література | «Повість минулих літ» (уривки про заснування Києва, про помсту княгині Ольги, про напад хозарів)«Слово про похід Ігорів»
Григорій Сковорода. «De libertate», «Всякому місту – звичай і права», «Бджола та Шершень», афоризми |
Знати основні теоретико-літературні поняття: – художній образ, – прототип; – тема, ідея, мотив художнього твору; – проблематика та конфлікт у художньому творі; – сюжет і композиція літературного твору; – позасюжетні елементи;Знати та вміти визначати в літературному творі тропи: – епітет, – порівняння; – метафору, – алегорію, – гіперболу; – метонімію, – оксиморон. Знати характерні риси бароко. |
| 3. Література кінця XVIII — початку XX ст. | Іван Котляревський. «Енеїда», «Наталка Полтавка»Г. Квітка-Основ’яненко. «Маруся»
Тарас Шевченко. «До Основ’яненка», «Катерина», «Гайдамаки», «Кавказ», «Сон» («У всякого своя доля), «І мертвим, і живим, і ненарожденним…», «Заповіт», «Мені однаково» Пантелеймон Куліш. «Чорна рада» Марко Вовчок. «Максим Гримач» Іван Нечуй-Левицький. «Кайдашева сім’я» Панас Мирний «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Іван Карпенко-Карий. «Мартин Боруля» Іван Франко. «Гімн», «Чого являєшся мені у сні», «Мойсей» |
Знати основні теоретико-літературні поняття: – сентименталізм, романтизм, реалізм, їхні ознаки; – епос, новела, оповідання, повість, роман, різновиди повісті та роману; – лірика, сонет, гімн, послання, поема, тематичні різновиди лірики; – драма, комедія, трагікомедія, власне драма, містерія, драма-феєрія.Види комічного: гумор, іронія, сатира, сарказм, гротеск, бурлеск, травестія. Визначати дво- і трискладові віршові розміри. |
| 4. Література XX ст. | Михайло Коцюбинський. «Тіні забутих предків», «Intermezzo»Ольга Кобилянська. «Земля»
Леся Українка. «Contra spem spero!», «Лісова пісня» Василь Стефаник. «Камінний хрест» Микола Вороний. Олександр Олесь. «Чари ночі», «О слово рідне! Орле скутий!..» Володимир Винниченко. «Момент» Павло Тичина. «О панно Інно», «Арфами, арфами…», «Ви знаєте, як липа шелестить…» Максим Рильський «Молюсь і вірю…» Микола Хвильовий. «Я Юрій Яновський. «Подвійне коло», «Шаланда в морі» Володимир Сосюра. «Любіть Україну» Валер’ян Підмогильний. «Місто» Остап Вишня. «Моя автобіографія», «Сом» Микола Куліш. «Мина Мазайло» Богдан-Ігор Антонич. «Різдво» Олександр Довженко. «Україна в огні», «Зачарована Десна» Андрій Малишко «Пісня про рушник» Василь Симоненко. «Лебеді материнства» Олесь Гончар. «За мить щастя» Григір Тютюнник. «Три зозулі з поклоном» Василь Стус. «Як добре те, що смерті не боюсь я», «О земле втрачена, явися!..» Іван Драч. «Балада про соняшник» Ліна Костенко. «Страшні слова, коли вони мовчать», «Українське альфреско», «Маруся Чурай» |
Визначати місце і роль митця в літературному процесі.Знати основні теоретико-літературні поняття: – український модернізм і його особливості; – модерністські напрями та течії: імпресіонізм, неоромантизм, експресіонізм. Знати основні теоретико-літературні поняття: Вміти пояснювати поняття: |
| 5. Твори українських письменників-емігрантів | Іван Багряний. «Тигролови»Євген Маланюк. «Стилет чи стилос?» | Орієнтуватися в основних тенденціях функціонування української літератури за кордоном і творчості українських письменників-емігрантів.Знати особливості пригодницького роману. |
| 6. Сучасний літературний процес | Загальний огляд, основні тенденції.Літературні угруповання (Бу-Ба-Бу, “Нова дегенерація”, “Пропала грамота”, “ЛуГоСад”).
Творчість Ю. Андруховича, О. Забужко, І. Римарука. Утворення АУП (Асоціації українських письменників). Література елітарна і масова. Постмодернізм як один із художніх напрямів мистецтва 90-х років, його риси. Сучасні часописи та альманахи. |
Орієнтуватися в основних тенденціях розвитку сучасної літератури; знати літературні угруповання 80-90-х років, найвизначніших представників літератури.Визначати найхарактерніші ознаки постмодернізму. |
Архів позначки: кіноповість
ХУДОЖНЯ МАЙСТЕРНІСТЬ АВТОРА У КІНОПОВІСТІ «УКРАЇНА В ОГНІ»
Читаєш кіноповість «Україна в огні», дивуєшся і захоплюєшся. Якою поетичною силою, художньою майстерністю треба володіти автору, щоб читач усім серцем проникся болями і трагедіями народу, думав над проблемами твору, як над своїми власними, що зачіпають за живе, болять, як рани.
Сценарій фільму «Україна в огні» складається з п’ятдесяти епізодів-картин, а кожна з них — з певної кількості кінокадрів. Але це ще й кіноповість, тому можна говорити про розділи. Епізоди, що лягли в основу цих розділів,— надзвичайні, виняткової сили, що виростають до символів: люди у ярмах і шлеях у середині ХХ століття орють землю; цнотлива і скромна дівчина відчайдушно пропонує себе першому стрічному, але нашому воїну, щоб не дістатися ворогові; хлопець обіцяє коханій повернутися до неї за будь-яку ціну, хоч бронзовим пам’ятником за вікном; двоє українців душать один одного на колючому дроті концтабору за переконання; батько записує дочку на німецьку каторгу; син-дезертир вбиває власного батька; мати гонить сина-поліцая дрючком у партизани. Світ знову розколовся на «своїх» і «чужих» незалежно від ступеня кровної спорідненості. То ж кожна така картина — відображення кричущих протиріч, якими сповнене життя нашого народу, відображення безмежної як зовнішньої, так і внутрішньої трагедії України. Прийом контрастів, часто вживаний автором, виправдовує себе у творі, бо саме це стало основою негараздів, «суперечливих трагедійних стиків» у нашому суспільстві під час війни.
Батальні сцени описані Довженком із неабияким знанням стратегії і тактики ведення бою. Ось лише один приклад:
«Огонь… Огонь… Огонь. Танки репались і перекидались, і горіли, як на страшному суді. Горіло залізо, горіла сталь. Шалений вогонь гніву й пристрасті битви надавав бійцям такої велетенської сили, що важкі гармати вертілись у них у руках, як іграшки.
Літали зграї переляканих, знавіснілих птиць. Лисиці дрижали в норах… Вовки в кущах, наївшись людського м’яса, припадали черевами до землі. …Вони повзали, не сміючи навіть вити, і клацали зубами. Вовчиці плакали.
Такий страшний був світ у бою. Одна лише людина могла витерпіти бій. Тут боролося безсмертя із смертю».
У поетичній стилістиці сценарію чільне місце належить метафорі, персоніфікації та алегорії. Їх зустрічаємо скрізь у творі: «Степи гнівом утоптано та прокляттям, та тугою, та жалем», «на другий день затужила вся вулиця», «плакав вагон», та й сама назва твору метафорична — «Україна в огні».
У композиції письменник використовує й такі прийоми, як описи сну чи видіння. Вони виконують роль ретардації (гальмування) дії для глибшого її осмислення (тяжкопораненому Василю Кравчині на операційному столі ввижається-пригадується, то як його витягають із палаючого танка, то як він керує атакою, то як падає від вибуху ворожої гранати.
Сон Ернста фон Крауза про те, як його піймали партизани і покарали за скоєне, є передбаченням подій, що незабаром стануться.
У кіноповісті більша, ніж у звичайному епічному творі, роль підтексту — він посилює психологізм твору. Так, замість тривалого діалогу між Запорожцем і Забродою, в якому було б передано всю напругу їхньої взаємної ненависті, автор дає одну-єдину фразу: «…вони подали один одному руки, розстрілявши тут же один одного очима».
Здавалося б, у такому серйозному, трагедійному творі не до жартів. Але письменник вірний правді життя і показує ще одну рису українського національного характеру — вміння посміятися над собою та над іншими навіть у найскладніший час. Це, на мій погляд, іде від наших славних предків — мужніх козаків-запорожців, що сміялися ворогові в лице, навіть сидячи на палі.
Найбільше у повісті жартує і діє з гумором Мина Товченик. Він умудрився підслуховувати ворогів у самому штабі, сидячи на печі. Але не втримав язика і вирішив висловити вголос свою думку про Гітлера. На питання окупантів, які його схопили, де Запорожець, він відповідає: «Де кущ, там і Запорожець, де ліс, там і тисяча… » Мина кмітливо втікає від поліцаїв знову на піч, а коли його ще раз піймали, то, щоб відтягти свою страту, починає з натхненням співати фашистський гімн так, що окупанти вимушені були завмерти струнко в офіційному вітанні. На щастя Товченика саме в цей момент нагодилися партизани, і той, «знявши петлю, почав по-хазяйськи складати вірьовку».
Отже, О. П. Довженко у кіноповісті «Україна в огні» показав себе визначним майстром пера, людиною з гарячим серцем, якій болять рани народні і яка вірить у безсмертя свого рідного народу.
ТРАГЕДІЙНИЙ ОБРАЗ УКРАЇНИ В КІНОПОВІСТІ О. ДОВЖЕНКА «УКРАЇНА В ОГНІ»
Україна… За фольклорною та літературною традицією перед нашим внутрішнім зором постають «тихі води, ясні зорі». Та не такою бачимо нашу землю у кіноповісті О. П. Довженка. Сама назва-метафора «Україна в огні» налаштовує на печаль і гнів, на сприйняття великої народної трагедії. Епітети «кривава», «попалена», «розбита», «поруйнована», «обездолена в загравах пожеж» доповнюють «портрет» України, знесиленої більшовиками і сплюндрованої фашистами.
Укотре вже упродовж своєї історії наша Україна ставала руїною. Хіба можна спокійно читати ось такий опис: «Високе полум’я гуло у саме небо, тріщало, вибухало глухими вибухами, і тоді великі солом’яні пласти огню, немов душі українських розгніваних матерів, літали в темному димному небі і згасали далеко в пустоті небес… Горіло все… Усе загинуло… Не стало ні хат, ні садків, ні добрих лагідних людей. Одні тільки печі біліли серед попелу… Нікому було ні плакати, ні кричати, ні проклинати».
Картин пожеж і вогню в кіноповісті багато, і перед нашим «духовним зором виникла вся Вкраїна в огні, у множестві страждань і тяжких про-тирічивих трагедійних стиків. Велика нещаслива земля».
Образ України постає не лише в безпосередніх описах, а й у ліричних звертаннях, які інколи так нагадують «Слово о полку Ігоревім»: «О українська земле, як укривавилась ти! Ріки кров’ю поналивано, озера слізьми та жалем. Байраки й переправи трупом запалися…
Світе мій убогий! Де на тобі пролилося стільки крові, як у нас на Україні? Де стільки передсмертних криків, сліз, відчаю? Горе розлилось по недобитих вокзалах».
«І все ж Україна — прекрасна»,— доводить нам автор. Прекрасна, як мати о будь-якій порі. О. Довженко знаходить у собі сили побачити й за таких обставин красу. У його творі багато описів-краєвидів різної пори — ранкової, полуденної, передвечорової, вечірньої і нічної. Ось один із таких чудових пейзажів: «Світало. Зайшов уже місяць, і зорі погасли давно… Невмирущі соняшники повертали свої мрійні голови на схід сонця. Було тихо скрізь, так тихо-тихо, і тільки далеко десь гуло важким радісним громом».
Але природа нашої вітчизни — це не лише пречудові краєвиди, а й сама земля, чорнозем, який гітлерівці вивозили вагонами до Німеччини. Недаремно Крауз-старший говорить своєму синові: «Цю землю можна їсти. На! Їж!» У кіноповісті землею клянеться колишній поліцай, що перейшов до партизанів: «Клянуся святою рідною нашою землею! От щоб я подавився нею, гляньте! — він почав їсти землю, обливаючи її сльозами». Такій клятві, мабуть, можна вірити. І Христя Хутірна клянеться командирові партизанського загону святою своєю землею.
Але Україна — це насамперед українці. Які ж вони у кіноповісті? Працьовиті, відважні, мужні, співучі, терпеливі, з одвічним потягом до краси. Разом із тим столітні пута рабства привчили їх до покірності, політичної безграмотності та байдужості, страху. Їх не вчили власної історії, тому не стали в пригоді у боротьбі проти ворога ніхто «із славних прадідів, великих воїнів».
Навіть фашистські офіцери дивуються: «До чого народ зіпсовано. Все доносять…» Ернст фон Крауз говорить: «Ці люди абсолютно позбавлені вміння прощати один одному незгоди навіть в ім’я інтересів загальних, високих. У них немає державного інстинкту… Ти знаєш, вони не вивчають історії… Вони вже двадцять п’ять літ живуть негативними лозунгами одкидання бога, власності, сім’ї, дружби! …У них немає вічних істин. Тому серед них так багато зрадників… »
України нема без пісні, тому пісня — складова її образу. Починається і закінчується кіноповість саме піснею «Ой піду я до роду гуляти», і це, незважаючи на трагедійність твору, дає якусь надію, вселяє оптимізм у читача. У пісні «Усі гори зеленіють, тільки одна гора чорна» виливають «по степах, по горах, по долинах» свою тугу невільниці, яких везуть із Полтавщини до Німеччини. Олеся і Христя співають «Летіла зозуля через мою хату», посилаючи останній привіт рідній домівці з далекої дороги. Над табором полонених тихим чумацьким реквіємом по застреленій Мотрі Левчисі розносилась журлива «Не вернемось, чайко, ти матінко наша». Народна пісня супроводжує все життя героїв кіноповісті, є виразником їхніх дум, почувань і мрій.
Якою сміливою треба бути людині, щоб так мужньо і безкомпромісно описати народне лихо на рідній землі та його причини, не розкидаючи при цьому «серпочків і молоточків та зірочок», як радили «доброзичливці».
Ніде в «Україні в огні» ми не знайдемо притаманного тогочасній літературі славослов’я владі, верховному командуванню і «мудрим вождям».
Тому цей твір мужній, вражаючий та унікальний, і ставить свого автора у ряд національних героїв України, її вірних синів.