Архів позначки: драматургія

ДАВНЬОУКРАЇНСЬКА ДРАМАТУРГІЯ ТА ПОЕЗІЯ ЯК ДЖЕРЕЛА РОЗВИТКУ ЖАНРІВ

План

I. Глибоке народне коріння давньоукраїнської народної драми та віршів.

II. Шкільництво — осередок літературної творчості.

1. Шкільна драма на історичну тему: «Володимир» Ф. Прокоповича.

2. Соціальні мотиви у драмі Г. Кониського «Воскресіння мертвих».

3. Інтермедії та інтерлюдії — прабабусі комедії в українському театрі.

4. Піїтика — шкільний предмет. Поезія «мандрівних дяків».

5. Климентій Зіновіїв — перший український співець праці ремісників, наймитів-бурлаків, селян.

6. Сатиричні твори І. Некрашевича.

7. Поєднання книжних традицій з народними, використання гумору й сатири.

III. Значення давньоукраїнської драматургії та поезії для розвитку нової української літератури та мови.

Іван Кочерга (1881-1952)

Іван Антонович Кочерга народився 6 жовтня 1881 року в містечку Носівка на Чернігівщині в сім’ї службовця залізничного транспорту. Учився в Чернігівській гімназії. Закінчив 1903 року юридичний факультет Київського університету. Творчу діяльність розпочав 1904 року як театральний критик. Перший художній твір — драматична казка «Пісня в келиху» (1910, рос. мовою), в якій зображено епізод з історії німецького середньовічного міста. П’єса «Дівчина з мишкою» у 1914 — 1915 роках з успіхом йшла в театрах Петербурга, Москви, Києва, Житомира, була екранізована.
Першою п’єсою, написаною українською мовою, стала комедія «Фея гіркого мигдалю» (1926), дія якої пов’язана з минулим славного Ніжинського ліцею. Історичній тематиці присвячені також п’єси І. Кочерги «Алмазне жорно» (1927) та «Свіччине весілля» («Пісня про Свічку», 1930).
Популярність драматургові принесла п’єса «Майстри часу» (1933). Спершу І. Кочерга подав її на розгляд українського репеткому, але п’єсу було відхилено. Драматург переклав її російською мовою і під назвою «Часовщик и курица» надіслав на Всесоюзний конкурс до Москви, де вона і була відзначена третьою премією. Після цього і в Спілці радянських письменників України наперебій заговорили про небуденний талант І. Кочерги та визнали за ним першорядне місце в українській радянській драматургії.
Пізніше І. Кочерга писав п’єси на сучасну тематику, але вони важко давалися драматургу й не мали великого успіху.
З початком війни І. Кочерга живе в Уфі в евакуації, де редагує газету «Література і мистецтво» та працює в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР.
Справжнім творчим досягненням І. Кочерги стала драматична поема «Ярослав Мудрий» (уперше опублікована в журналі «Українська література», 1944, № 12; 2-а редакція — 1946). У цій п’єсі універсальні, загальнолюдські проблеми осмислюються в контексті проблем, які постали перед нашим народом у період завершення Великої Вітчизняної війни й відродження країни. Вперше п’єса була поставлена 1946 року на сцені Харківського українського драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка. «Ярослав Мудрий» був відзначений Сталінською премією 1947 року. Останній визначний твір І. Кочерги — поема «Пророк» (1948, опублікована 1961) присвячена Т. Шевченку. І. Кочерга був також автором наукових статей із теорії драматургії («Драматичний елемент у творчості Т. Г. Шевченка», «Тема патріотизму і боротьба за свободу Вітчизни в драматургії» та ін.).
Помер І. Кочерга 22 грудня 1952 року.
Як митець І. Кочерга сформувався під впливом символізму, тому в кожній його п’єсі обігруються певні символи. Основним конструктивним принципом п’єс І. Кочерги є взаємодія закладених в тексті певних символічних кодів із центральним символом твору (світло — «Свіччине весілля», закон — «Ярослав Мудрий»).

Іван Котляревський (1769-1838)

Іван Петрович Котляревський народився 29 серпня 1769 р. в Полтаві в сім’ї канцеляриста. Навчався в духовній семінарії, працював канцеляристом, домашнім учителем. Майже дванадцять років перебував на військовій службі. Повернувшись до Полтави, працював наглядачем (завідувачем) Будинку виховання дітей бідних дворян. Брав участь у діяльності масонської ложі «Любов до істини». У 1818-1821 рр. виконував обов’язки директора Полтавського театру. Упродовж тривалого часу обіймав посаду попечителя полтавських богоугодних закладів. Помер письменник 29 жовтня 1838 р., похований у Полтаві.
Котляревський вважається першим представником нової української літератури. Він відомий як автор «Енеїди», «Наталки Полтавки» й «Москаля-чарівника». Над «Енеїдою» письменник працював понад чверть століття. Поема є бурлескно-травестійною переробкою твору давньоримського автора Вергілія, у якому розповідається про пригоди мандрівної ватаги троянців на чолі з Енеєм. Згідно з вимогами бурлескно-травестійного жанру, український автор змінив національне тло першоджерела. Персонажі давньоримського твору набули виразних українських рис — троянців з поеми Котляревського цілком правомірно ототожнюють з українським козацтвом. Українське життя представлене автором переважно в побутово-етнографічному вимірі. Котляревський прагнув якнайповніше змалювати традиційний народний побут. Недарма його «Енеїду» називають енциклопедією української старожитності.
Яскравим явищем в історії української драматургії є п’єси Котляревського. Вони були створені 1819 р. і тоді ж уперше виставлені на сцені Полтавського театру. Серед них особливої популярності набула «Наталка Полтавка». Майстерність у змалюванні персонажів, їхня простота і природність, м’який гумор, вдало дібрані пісні — усе це зумовило високі сценічні якості твору.
Художні здобутки Котляревського помітно вплинули на розвиток української літератури ХІХ ст. Поезія і драматургія після Котляревського надовго зберегли риси його стилю. Досвід письменника в зображенні народу, у відтворенні його мовного багатства став важливим чинником творчого становлення цілої низки українських літераторів.