Архів позначки: «Чіпка»

ЖІНОЧІ ОБРАЗИ У РОМАНІ ПАНАСА МИРНОГО «ХІБА РЕВУТЬ ВОЛИ, ЯК ЯСЛА ПОВНІ?»

У романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панас Мирний описує життя поневоленого народу. Письменник подає образи нескорених жінок-селянок, які, незважаючи на важкі соціальні, а також психологічні умови, залишаються такими ж чесними, добрими і мужніми. Такими рисами характеру Панас Мирний наділив Мотрю, Галю і Христю, які звикли до важкого, але чесного життя. Для них краще вже нічого не мати, ніж мати щось, що було здобуте неправдою, крадіжками і злочинами.

Вражені неправдою, деякі чоловіки — Чіпка, Максим — стають на шлях злочинів. Але жінки виявляються сильнішими за них, прагнучи зробити все, щоб покращити своє становище чесною працею. Яскравим прикладом жінки-трудівниці є Мотря, яка працює не покладаючи рук, щоб хоч якось підтримати свою родину. В її житті не було щастя, радості. Невеличкий промінь лише на мить освітив її життя, подарувавши клаптик землі, і зно­ву згаснув, відібравши останню надію, останні мрії та сподівання: «Мотря день і ніч в роботі та в роботі; літом — на полі, зимою — вдома».

Цій жінці було дуже важко змиритися з неправдою, яка дуже глибоко її вразила. Та не тільки соціальні умови пригнічували Мотрю, великого болю завдав їй її рідний син, зневажаючи її почуття, ображаючи материнсь­ке серце. Людиною, перед якою Мотря виливала своє горе, якій вона скар­жилася на своє злиденне життя, була Христя. Ця дівчина була веселою, завжди усміхненою, але, зіткнувшись із несправедливістю, кривдою і пригніченням, вона зовсім змінилася. Христя стала мовчазною, посмішка вже рідко з’являлася на її обличчі, раніше такому привітному і щасливому. Христя дуже чуйна людина, чужі страждання завдавали їй болю так само, як і свої. Почувши сумну розповідь Чіпки про свої злидні, вона близько до серця сприйняла його невдачі, важку долю. Але поділившись своїми дум­ками та хвилюваннями з чоловіком, вона раптом відкрила для себе, що він не розуміє страждання інших людей, кажучи, що «своя сорочка ближче до тіла». Христю дуже вразив цей егоїзм, вона не чекала такого від Грицька. У романі є образ ще однієї чуйної дівчини. Це образ Галі, в якому також розкривається прагнення до справедливості, до чесного життя, до тихого сімейного щастя. Ці риси об’єднують її з Мотрею і Христею. Батько та мати Галі були злочинцями, вона виросла в цьому оточенні, проте її душа не зачерствіла, вона залишилася доброю та щирою дівчиною. Галя намагала­ся витягти Чіпку з тієї компанії злодіїв, в якій він опинився, вона прагнула жити так, як живуть усі чесні люди: на своїй землі саджати хліб, самому заробляти гроші, а не здобувати кошти крадіжкою і навіть злочинами. Галя мріє про своє господарство, худобу, про мирне хліборобське життя з Чіпкою: «Я не люблю коней. воли кращі. Воли такі смирні, тихі.»

Проте на деякий час їй вдалося повернути свого чоловіка до нормаль­ного життя. Коли Чіпка раптом отямився, Галя дуже шанувала його, вірила йому: «— Один, та добрий, — вступилася за чоловіка Галя…»

Але вона не змогла втримати його від старого життя, від старих зви­чок. Важкі соціальні умови виявилися сильнішими, ніж зусилля чесної дівчини. Вона програла у цій боротьбі. Дізнавшись про той страшний злочин, який скоїв її чоловік, Галя вирішує накласти на себе руки.

У ті часи пригнічення на селі було дуже жорстоким, багато людей про­сто боялися своїх господарів-панів. Селяни вже давно втратили довіру до цих тиранів: «— І нащо тобі, сину, з панами тягатися? — каже Мотря журли­во. — Ще, не дай Боже, підведуть як. Самі ж поховаються, а тобі — буде.»

Селяни отримали волю лише формально, а насправді їхнє станови­ще стало ще гіршим, ніж було. Тому мужність жінок, які чесно жили в ті часи, є справді героїчною.

Але один жіночий образ у романі мені не сподобався. Це образ Явдо-хи, яка була користолюбивою, заздрісною та злою жінкою. Їй не сподо­балася Мотря тільки тому, що вона жила в маленькій хаті, була зодягне­на в стару одежину, тому, що на її обличчі були зморшки, які свідчили про важке життя. Ця жінка брала участь в усіх брудних справах свого чоловіка. Вона влаштовувала бенкети для його друзів-злодіїв. Але вона виросла в таких умовах, де не могла стати доброю та порядною, тому що її батьки навмисне штовхнули її ще дитиною на злочини. Одружившись із москалем Максимом, вона завжди була серед розбійників. Я вважаю, що її можна не тільки засуджувати, а й виправдати. З одного боку, це соціальний стан людей, нікчемні батьки Явдохи, погане оточення протя­гом усього життя. Але з іншого боку, якщо порівняти Явдоху з Галею, то умови їхнього життя були схожими: вони обидві зросли в родині розби­шак і злодіїв, усі їхні брудні справи проходили перед очима жінок. Проте серце однієї стало черствим і холодним, а в іншої залишилося добрим і палким. Явдоха стала жадібною і злою, а Галя залишилася чуйною, чесною, доброю і порядною жінкою, яка вирішила, що краще зовсім не жити, ніж жити так, як жили її батько, мати та чоловік.

Тому ми бачимо, що Панас Мирний зображує не тільки мужніх, чесних та морально сильних жінок. Він описує й таких, які не змогли одержати перемогу над важкою долею і жахливими умовами, які примушували лю­дину різними шляхами здобувати собі кошти для життя.

Роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» є соціально-психологічним, бо в ньому змальовуються не тільки важкі соціальні умови, в яких перебував український народ, а й світ внутрішніх хвилю­вань та турбот героїв. Письменник доводить, що навіть найстрашніший злочин не може бути скоєний просто так, без будь-яких обставин, які б сприяли цьому вчинкові.

ДИТИНСТВО ЧІПКИ — ОСНОВА ЙОГО БУНТАРСТВА (За романом Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»)

Споконвічно точиться на землі боротьба між добром і злом, якій не видно кінця. Панас Мирний у романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» яскраво показує борсання сильної людини між цими двома протилежни­ми началами.

Батька свого Чіпка не знав, ніколи не бачив. Його мати — убога се­лянка. Мотря жила із своєю матір’ю, ледве перебивалася випадковими заробітками у багатших сусідів. У холоді, у постійному недоїданні зрос­тав малий Чіпка. Ще з раннього дитинства, часто битий долею, ровесни­ками і матір’ю, хлопець ріс відлюдькуватим. Єдиною відрадою у його сирітстві була баба Оришка. Дитяче товариство його не приймало: без­батченко, злидень. Мав він від ровесників тільки стусани та образи. Не злюбив він це товариство, похмуро дивився на дітей і тікав від них до баби — у світ казки і життєвої мудрості. Він цікавився всім: і птахами, і землею, і Богом. Діставав наївні пояснення, що відповідали знанням і світогляду баби Оришки, та не приймав їх на віру, а ставився до них критично. Це свідчило про глибокий природний розум хлопця.

Усе, що Чіпка бачив і чув, примушувало його задуматися, викликало часом зовсім не дитячі запитання. Злидні погнали дванадцятирічного хлопця в найми до куркуля Бородая. Коли ж той побив його за непослух, Чіпка ледь не спалив господарство. Це був перший вияв протесту, який потім перейшов у стихійне бунтарство. Відтоді він і «поніс у серці гірке почуття ненависті на долю, що поділили людей на хазяїна й робітника». Закипіла в дитячому серці злість до жорстоких людей. Недоля та неволя, у якій зростав Чіпка і жили близькі йому люди, почали пробуджувати в його серці ті давні зерна ненависті.

Наруга над улюбленим дідом Уласом, якого на старість зробили пансь­ким попихачем, та розповідь про батькове безталання пошматували на клапті те всепрощення, яке намагалася прищепити Чіпці баба Оришка, знищили й без того його слабку віру в божу справедливість. Він все більше почав нагадувати людям свого батька, бо виростав впертим, непокірним, швидким на розправу, не визнавав ніяких заборон.

Як відомо, все, що закладено в людську душу у дитинстві, залишається назавжди. Ненависть до людей, яка вкорінилася в серці Чіпки з малих літ, штовхнула його на шлях злодія і вбивці, витіснивши світлі думки, мрії, сподівання.

ЧІПКА — НЕ БУНТАР, А ЗЛОДІЙ? (За романом Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»)

Я різав все… Т. Г. Шевченко

Багато сучасних вчених усе більше й більше схиляються до думки, що характер людини, її нахили, таланти закладються ще до народження дитини. А умови життя, соціальний стан людини дають можливість їй або реалізувати свій талант, або занедбати його.

На жаль, Чіпка Варениченко, головний герой роману Панаса Мир­ного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», занедбав талант хлібороба, а вміння повести людей за собою перетворив у злодійське ремесло.

Усе своє лихе життя він пояснює тим, що шукає правду.

Коли на власній ниві Чіпка зібрав гарний врожай, несподівано при­несли з волості страшну звістку: в нього відбирають землю. Це була підступна акція чиновників — землю у нього відібрали обманом, віддавши її комусь за хабар. Чіпка віч-на-віч зіткнувся із жорстокою несправед­ливістю. Він протестує, але все більш скочується на слизький шлях. У товаристві п’яниць і волоцюг — Лушні, Матні і Пацюка — грабує, бе­шкетує, пиячить. Увесь нехитрий його статок поплив у шинок. Не міг про­пити тільки жита, що виростив власними руками, окропив власним по­том: спротивилася хліборобська совість, не віддав шинкареві за безцінок, а подарував колишньому товаришеві. Цей вчинок був останньою іскрою, що відмежовувала в його душі добро від зла, та й вона швидко згасла.

Коли не стало чого пропивати, компанія Чіпки вирішує обікрасти пана. Варениченко йде нехотя, огинаючись, але як дійшло до того, що їх викрив сторож, Чіпка вбив його. Поведінку свою він виправдовує таки­ми словами: «Хіба ми ріжемо? Ми тільки рівняємо бідних з багачами».

Та якщо пшеницю вкрали вони дійсно у пана, то життя відібрали у такого ж бідняка, як і самі,— у сторожа.

I знову рікою ллється горілка, нею заливається совість. Горілка ви­гнала й матір із дому.

Та з часом Чіпка зрозумів, що треба поводитись інакше, чесною робо­тою прикривати свої злочинні нахили й наміри. Уся зграя вдень невтом­но працювала, а вночі за детальним планом ватажка коїлися страшні зло­чини. Навіть кохання, найсильніше людське почуття, не змогло змінити підступну злу суть Чіпки. Всі свої злочини він прикривав високими сло­вами про пошук правди. Будь-які негаразди у своєму житті Варениченко сприймає як вселюдську трагедію, бажає мститися, розпалює себе горілкою, щоб легше вбивати, і грабує всіх підряд, не дивиться на те, хто перед ним — пан чи свій брат — хлібороб.

Займаючись розбоєм, він сп’янів від крові і від усвідомлення власної сили та влади над людьми.

Останній злочин Чіпки і його товаришів-злодіїв — убивство родини козака-хуторянина Хоменка. Цьому немає виправдання.

Мільйони людей живуть в однакових соціально-історичних умовах, зазнають однакових бід та знущань. Але чому ж одні живуть за законами добра і справедливості, а інші стають на шлях злочину? Відповіддю на це питання може бути життя кожної окремої людини.