СЕЛО ДАВНЬОЇ ГУЦУЛЬСЬКОЇ СЛАВИ

Сторонець-Путилів — село давньої гуцульської слави. Тут пода­вали свої кличі опришки, а легенди оповідають про Довбушеві печери та стежки, якими ходив. Розкидане по узгір’ях та в долині Путилівки, село увібрало до себе окремі підсілки — Сергії, Тороки, Киселиці, Сторонець, ставши найпомітнішим у Русько-Кимполунзькій окрузі, обшири якої сягають аж Білого Черемошу.

Велике подвір’я Федьковичів упирається в берег грайливої Путилівки. Серед двору простора хата, у якій народився 1834 року Осип. Найбільше тішилась ним Анна, плекаючи материнські спо­діванки. По-різному вона любила своїх синів. Старший Іван уже відбився від рідної хати, часто вирушає в мандри і тепер ось при­став до Лук’яна Кобилиці, незважаючи на осінню сльоту, пішов з ним добувати волю…

Кожного ранку виходить Анна на шлях, вдивляється, прислу­хаючись та сподіваючись зустріти Івана. Не повертався син. Де його шукати? Кому повісти про болі материнського серця?

Несла свою журбу до хати. Найстарша донька Марійка роз­повідала вже казки та бавила співаночками Осипка й дволітню Павлинку. Оце й уся сім’я в Анни — те мале, а те хворе. Хоч Марійка вже дівка, але помочі від неї мало — нездужає на ноги. Зате душа в неї чиста, ласкава, співуча. Співає так, що й за Пути-лівкою чути. Нагородила цим умінням Осипка, а найщедріше дарувала йому гуцульських казок. Уже й сам він уміло прока­зував улюблені з них — «Як парубок посватав царівну-дівку», «Як бідний відібрав душі з пекла», «Війт-лупій у пеклі»… Най­більше про Довбуша любив хлопець. Дивувався з того, як смі­ливий ватаг переміг на Чорногорі злого Арідника, а Чорну Біду загнав у печери. Вибереться Довбуш на високу кичеру, погляне на долини, бескеття й пісню заспіває. А спуститься в долину — обмиє в Черемоші бартку свою там, де вірли полощуть дзьоби. Підійме її догори — зупинить хмари, і вони надовго зависнуть на карпатських схилах. Розмахне нею — нажене в долини та уще­лини дощу. Підійме вістря догори — викреше блискавку. Ударить нею об землю — громовицею обізвуться гори, покотиться відлуння з печери або потоне в Черемоші (І. Пільгук; 307 сл.).