Легкий дотик до клавіші — спалахує екран, і у ваш дім входять відеообрази з усіх континентів Землі, а то й картинки зоряних просторів Всесвіту. Диво? Так. Але ми звично називаємо його телебаченням.
«Домашній екран» — наймолодший серед муз масових комунікацій, кіно й радіо. Втілення ідеї дальнобачення — спільне колективне дітище багатьох учених і радіоентузіастів різних країн світу. Проте створити повністю електронну систему передачі на відстань і здійснити практичну трансляцію рухомого зображення вперше у світі пощастило лише Борису Грабовському — сину відомого українського поета-демократа Павла Грабовського.
У двадцятих роках минулого століття Борис навчався в Середньоазіатському університеті. Тут він познайомився з професором Поповим, вивчав праці Бориса Розінга в галузі електронної телескопії. Сконструйований Розінгом телеприймач і винайдений Поповим ще в 1895 році бездротовий радіозв’язок стали надійним підґрунтям для здійснення мрії людства про бачення на відстані. Залишалося створити прилад для передачі зображення електронним способом і з’єднати його з приймачем.
Ідея передачі зображення на відстань надзвичайно захопила Бориса Павловича. У 1924 році він винайшов пристрій, що став основою передавальної телевізійної трубки. Борис Грабовський змусив промінь рухатися поверхнею надчутливої металевої пластинки, на яку проектувалося зображення.
1925 року Борис Грабовський і його колеги зустрілися в Ленінграді з «батьком» електронного телебачення Борисом Розінгом. Після детального вивчення схем професор схвильовано звернувся до них: «Дорогі мої! Чи розумієте ви самі, до чого додумалися?! Це — відкриття! Завтра ж подавайте заявку на патент…»
Незабаром винахід Грабовського та його друзів отримав вітчизняний, а потім і міжнародний патент. Цими документами підтверджувався його пріоритет на першу у світі повністю електронну систему телебачення.
Ішов 1961 рік — весна великого прориву людини в космос. До рук шістдесятирічного винахідника потрапила книжка Мітче- ла Уїлсона «Брат мій, ворог мій». Як згадувала дружина Грабовського, у Бориса Павловича викликало справжнє обурення те, що цей романіст приписав американцям винахід, зроблений, запатентований та опублікований ним раніше. І почалася боротьба. Не заради особистої слави, а за пріоритет вітчизняної науки й техніки.
Незабаром відомості про ті давні експерименти Грабовського та його товаришів у галузі електронного телебачення з’явилися в газетах Нью-Йорка, Лондона, Парижа, Токіо. Це сколихнуло науковий світ: одні вірили, інші сумнівалися, але преса повідомляла дедалі нові факти.
Крапку в суперечках про авторство винаходу телебачення поставила організація ООН із питань науки, освіти, культури — ЮНЕСКО, яка в 1965 році високо оцінила внесок Грабовського і його товаришів у розвиток електронного телебачення на початковій стадії та юридично визнала винахід.
Доля «телефота», як свого часу називав телебачення Грабов- ський, виявилася щасливою. Мільярди електронних телевізорів у всьому світі — такий нині гігантський розмах тієї справи, біля джерел якої стояв і Борис Грабовський. Син видатного українського поета-революціонера, він став одним із революціонерів на ниві електронної музи.
416 слів За матеріалами інтернет-видань