Першоджерела історичної пам’яті

Було літо 1113 року, теплий вітерець проник у вузьке ві­конце келії, приголубив стомлені повіки ченця, ворухнув дов­гою бородою. День за днем, місяць за місяцем, рік за роком старий чернець Києво-Печерського монастиря Нестор опису­вав минувшину. Він не помічав, як спливає час. Історія запо­лонила Несторове серце. Тільки для короткого сну і скромної трапези підводиться він з-за столу, щоб відтак продовжити роботу над великим задумом: описати події від всесвітнього потопу до сьогодення.

Літа зігнули спину, посріблили волосся, висушили колись здорове й сильне тіло. Від довгого сидіння, від скромного харчу (хліб, овочі й вода) слабнуло серце, зросталися суглоби, але Не­стор зневажав поклик плоті. Прагнув завершити літопис. Про події за межами келії дізнавався від молодого монаха- послушника, який приносив йому хліб і воду. Невтішними були відомості: влада, гординя і багатство роз’їдають душі лю­дей. Скрізь чвари і неспокій. І ще одна новина: на великокня­жому київському престолі новий князь – Володимир Мономах.

Історик і письменник Київської Русі, Нестор, мабуть, не до кінця усвідомлював, який неоціненний дар зробив він наступ­ним поколінням! «Повість минулих літ» стала першоосновою вивчення історії нашого народу. Було чимало інших літописів тієї пори (за часів Ярослава Мудрого було закінчено найдавні­ше літописне зведення), але жоден з них своєю універсальністю, послідовністю не може зрівнятися з «Повістю минулих літ» Нестора.

Літописець розповідає про східних слов’ян, про землі, які вони заселяли. З особливою ретельністю описує Подніпров’я, зокрема, подорож по Дніпру апостола Андрія в І столітті н. е., коли він уподобав гори, на яких згодом виник Київ. Викорис­товуючи джерела про ранні слов’янські племена, про засну­вання Києва, утворення могутньої держави на Сході Європи – Київської Русі, автор «Повісті минулих літ» витлумачив їх з позицій історика. Він не був апологетом Князівської влади, тому на багатьох князів у нього критичний погляд. Звичайно, засновник Києва князь Кий, а також Аскольд і Дір, Ольга, Володимир і Ярослав, Борис і Гліб – гідні похвали. Передусім за їхнє служіння вітчизні. Нестор вважає, що кожен прави­тель має бути патріотом і миротворцем. Він високо цінує вмін­ня монарха помиритися з ворожою країною (як це робив князь Олег, підписавши договір між Київською Руссю і Візан­тійською імперією 907 і 911 років), помирити князів, відвер­нути шляхом переговорів вторгнення ворожих племен на те­риторію держави.

Упродовж віків історична хроніка киянина Нестора була прикладом єднання, патріотизму й поваги до інших народів. Літописець прагнув, щоб його читачі не тільки поринали в минуле, а й узяли з історії урок на майбутнє.

«Повість минулих літ» справила значний вплив на станов­лення історичної науки в Україні, Росії й Білорусії. Добре відома була вона в країнах Заходу. З XIV до XVIII століття було зроблено понад двісті списків літопису з незначними пе­реробками й доповненнями. Інтерес до одного з найповніших літописів Київської Русі супроводжувався зростанням уваги до особи його автора. А мешканці Києво-Печерської лаври від покоління до покоління берегли пам’ять про Нестора – одного з найвизначніших діячів Київської Русі.

(454 слова)
За Д. Степовиком