Пагорб, на якому побудували замок, був основою укріплення. Нижче, по схилу гори, кільцем проходив вал з частоколом, а далі — ще одна лінія оборони — вал з водяним ровом. Пагорб оточувала заболочена непрохідна рівнинна територія. На вершині пагорба була побудована фортечна, овальна у плані стіна, близько 130 метрів по периметру.

На початку XIX століття провели реконструкцію лівої частини замку. Тоді знесли завершення великої башти, і висота будівлі вирівнялася. Після цієї реконструкції почався період повільного, але упевненого руйнування будови. Особливо значні пошкодження воно отримало в січні 1838 року під час землетрусу.

Власники замку перестали піклуватися про його збереження, а після того, як в одній з кімнат був знайдений скарб, і зовсім прискорили його руйнування. Почалися гарячкові пошуки інших коштовностей: розбивалися стіни з розписами, знімалась підлога, розбиралися каміни. У 1875 році завалився 42-метровий замко­вий колодязь, яким користувалися ще з XV століття. На кінець XIX століття Одеський замок перетворився на руїни.

У радянські часи замок від реставрували. У ньому були ство­рені музей-заповідник «Олеський замок» і відділ Львівської кар­тинної галереї. У галереї зібрано понад п’ятисот творів живопису, скульптури, декоративно-прикладного мистецтва Західної Укра­їни Х-ХУПІ століть.

Поряд із замком збереглися спорудження монастиря капуци­нів, який побудували в 1737 році за проектом архітектора Мар­тина Добравського. Це класичний барочний комплекс будівель, композиційним ядром якого є костьол. З півдня до нього прими­кає корпус монастиря з келіями на першому і другому поверхах і замкнутим внутрішнім двором. Монастирський двір оточений стіною триметрової висоти (З довідника; 203 сл.).