Постать Михайла Драгоманова перебуває ніби на стикові двох великих епох в українському національно-визвольному русі – періоду культурницьких об’єднань українофільської ін­телігенції та періоду виникнення новітніх політичних партій європейського типу.

Народився Драгоманов на Полтавщині в родині з демокра­тичними настроями й широким зацікавленням історією і літе­ратурою. Спокійна й розважлива атмосфера провінційного життя завжди дисонувала зі жвавим характером Михайла. Під час навчання в Полтавській гімназії через конфлікт із керівництвом його мало не виключили зі складу учнів. Однак інтерес до навчання при цьому не згас. Більше того, у хлопця з’явилося бажання не лише здобувати знання, зокрема вивча­ти історію, а й ділитися своїми відкриттями і здобутками з іншими. Так, непомітно для себе, юний Драгоманов вливаєть­ся до культурно-освітньої роботи в недільних школах, які ор­ганізовують з ініціативи київської Громади.

Водночас він продовжує працювати й над розробкою науко­вої історії Римської імперії. У роботі над цією темою виявився потяг Драгоманова до осягнення законів розвитку людського суспільства, пошуку закономірностей, що керують учинками видатних особистостей та цілих народів. Невдовзі він захищає дисертацію, у якій розглядаються соціально-політичні й куль­турні теорії суспільного розвитку. Зацікавлення Драгоманова античністю мало свою специфіку, оскільки в цивілізаційному плані саме Римська імперія стала своєрідною точкою відліку в правовому поступі європейських конституційних свобод. У її історії вчений прагнув знайти відповідь, наскільки придат­ним є цей шлях для України.

Однак життя диктувало свої умови. 1863 року вийшов сумно­звісний Валуєвський циркуляр, що ставив поза законом будь-які форми існування української культури й проголошував її вторинність, неповноцінність. Драгоманов разом з діячами київської Громади починає працювати в галузі етнографії, іс­торії та археології для того, щоб дієво протистояти наступові чиновників з Міністерства народної освіти. Жвава співпраця з громадівськими осередками швидко дає свої результати: одна за одною виходять підготовлені ним збірки українських пісень.

Політична й громадська діяльність поглинають Драгомано­ва дедалі більше. У численних рецензіях, оглядах, статтях Михайло Петрович порушує широке коло проблем – від роз­витку сучасної української мови та літератури до становища культур слов’янських народів у Німеччині й Австрії. Під час перебування в науковому відрядженні до країн Європи він відвідує Берлін, Прагу, Цюріх, Гейдельберг, Відень, Флорен­цію; уважно придивляється до особливостей європейського соціального устрою, програм політичних партій, національної політики тощо.

Насичення новими прогресивними ідеями спричинило остаточний розрив Драгоманова з владою. У вересні 1875 року його звільняють з університету. За домовленістю з київською Громадою він виїжджає до Женеви, де розпочинає видання спочатку альманаху, а згодом журналу «Громада». У цей пе­ріод остаточно викристалізовується політичне кредо Михайла Петровича, якому він служитиме до кінця свого життя: про­паганда конституційних свобод, соціального й духовного роз­витку української нації, залучення її до європейського життя.

Викладаючи у Вищій школі в Софії, куди він переїхав у 90-х роках, Драгоманов виступає духовним натхненником од­нієї з перших українських політичних партій Галичини. Ду­ховну спорідненість з цією людиною відчували в багатьох країнах, особливо в Болгарії. Однак насправді своїми помис­лами і справами Драгоманов завжди належав лише Україні.

(454 слова)                                                      За О. Сокирко