Багато непорозумінь виникає через мовну недбалість: ми часто ображаємо один одного, зовсім не бажаючи цього, через невміння чітко, недвозначно висловити свою думку. Адже від того, наскільки точно ми втілюємо в слова, формулюємо свою думку, наскільки вільно володіємо мовою, залежить і те, як нас розуміють інші.

Добре вихована людина не розпочне тривалої розмови на людній вулиці, у коридорі, по телефону — і загалом кожного разу, коли можна обійтися кількома словами. «Коротше!…» — хто з нас не чув цього слова чи не говорив його сам? Це легко сказати, а от здійснити… Здійснити, виявляється, значно важ­че, бо нам часом не вистачає суворої дисципліни думки і слова, щоб стискувати монологи до розміру реплік, а репліки — до розміру «так» або «ні». Не навчившись чітко мислити, впоряд­ковувати думку, спонукати її до пошуків найточнішого сло­ва, ми не зможемо переконливо говорити навіть у найбуден­нішій ситуації.

Наша культура, наша ввічливість, ставлення до безпосеред­нього співрозмовника та до інших учасників чи свідків розмови особливо наочно виявляється в тому, як ми їх називаємо. Якщо, звертаючись до знайомої людини, ви називаєте її на ім’я чи на ім’я та по батькові, це прозвучить значно ввічливіше і м’якше, ніж звертання за допомогою займенника «ти» чи «Ви».

Часто розмова двох відбувається у присутності третього. Про цю людину не радять, згадуючи її або посилаючись на неї, говорити «він казав», «вона чула». Говорячи про цю — тре­тю — людину, її обов’язково треба певним чином назвати. Це може бути прізвище, ім’я, ім’я та по батькові, посада, звання та ін. Про зовсім незнайому вам людину можна сказати «мій (або наш) співрозмовник». Сказати в цій ситуації «він», «вона» — це те саме, що показати на людину пальцем.

Є ще одна, здавалося б, дрібниця, яка стосується імен і пріз­вищ. В якому порядку їх розміщувати, щоб не образити люди­ну, щоб висловити пошану до неї? Якщо у виступі на зборах чи в статті до газети, а також у листах, у звичайній розмові вам треба назвати імена та прізвища одного чи кількох товаришів, пам’ятайте про те, що на першому місці завжди ставиться ім’я або ім’я та по батькові, а вже за ним — прізвище.

Але найбільш сумнівів викликають форми звертання до не­знайомих людей.

Давайте пригадаємо правила звертання до людей знайомих. В українській мові звертання може виражатися як називним відмінком, так і кличною формою. Називний відмінок перева­жає в науковому та офіційно-діловому стилях. У повсякден­ному мовленні ми найчастіше вживаємо кличний відмінок. При цьому слід мати на увазі, що, коли звертання складаєть­ся з імені та по батькові, обидва слова повинні мати однакову форму — або кличний, або називний відмінок.