Велике князівство Литовське поступово занепадало. Унаслідок Лівонської війни з Московією (1558—1583 рр.) воно опинилося на межі воєнної катастрофи й змушене було піти на поступки Польщі, яка прагнула приєднання Литви.
Злиття Польщі й Литви в одну державу відбулося на об’єднаному засіданні сейму в Любліні, що тривав з 10 січня до 12 серпня 1569 р.
1 липня 1569 р. посли Великого князівства Литовського підписали акт про унію. Польща і Литва об’єдналися в одну державу, яка дістала назву Річ Посполита (республіка).
Основні умови Люблінської унії
• Об’єднання Польщі й Литви у федеративну державу, очолювану виборним монархом, який одночасно є польським королем і великим князем литовським. Він мав обиратися на спільному польсько-литовському сеймі й коронуватися в Кракові.
• Створення єдиного сейму, грошової системи і ведення спільної зовнішньої політики
• Збереження Польщею і Литвою свого державного статусу: окреме законодавство, судова система, центральний і територіальний уряди, військо і фінанси. Проте в Литві власний сейм ліквідувався.
• Перехід до складу Польщі українських земель — Підляшшя, Волині, Київщини та Брацлавщини.
Литовське князівство отримало статус автономії. Українські землі, що paніше належали Литві, переходили під владу безпосередньо Польщі й поділялися на шість воєводств: Белзьке, Брацлавське, Волинське, Київське, Подільське, Руське.
Наслідки Люблінської унії для українських земель
• На українську територію нові форми соціального та правового життя, у тому числі принципи шляхетської демократії, міського самоврядування поширювалися через Польщу.
• Українські землі, на відміну від литовських, не забезпечили coбi окремий статус у політичній та соціально-правовій системі нової держави.
• Суспільна верхівка зазнала відчутного впливу католицизму та польської духовної культури, наслідком чого стало стрімке ополячення української шляхти.
• Залучення України через господарський комплекс Речі Посполитої до міжнародної системи економічного життя призвело до остаточного закріпачення селян, постійного зростання експлуатації підневільного населення, зосередження торгівлі в руках шляхти. Прагнучи інтенсифікувати сільське господарство і зорієнтувати його на потреби зовнішнього ринку, поляки утворювали власні господарства, що називалися фільварками (у перекладі з німецького — xyтip, ферма). Під фільварки відводилися кращі землі, a їx розвиток забезпечувався за рахунок панщини — примусової підневільної праці селян. Розгортання фільваркової системи зменшило селянські наділи, призвело до збільшення панщини, примycів і втрати селянами права вільного переходу від одного пана до іншого.
• Православним українцям заборонялося займати вищі державні посади, у містах православні українці усувалися від участі в самоуправлінні, українські ремісники і купці опинилися в менш вигідних умовах, ніж польські (більші податки, заборона займатися певними ремеслами, обмеження торгівлі).
• В установах панувала тільки польська мова та латина як мова ocвiти, судочинства, діловодства.