Конституція П. Орлика — визначна пам’ятка суспільно-політичної думки України на початку XVIIIст., договір, укладений між гетьманом Пилипом Орликом і українським козацтвом; повна назва — «Пакти й конституції законів та вольностей Війська Запорізького. Між ясновельможними Пилипом Орликом, новообраним Гетьманом війська Запорозького, та між старшиною, полковниками, а також названим Військом запорозьким прийняті публічною ухвалою обох сторін і підтверджені на вільних виборах встановленою присягою названим ясновельможним гетьманом, року Божого 1710, квітня 5, в Бендерах». Козаки у 1710р. обирають гетьманом П. Орлика, який був генеральним писарем. Новообраний гетьман намагався завоювати собі підтримку як серед своїх прихильників серед населення України, з цією метою і була створена Конституція П. Орлика, її головний зміст — домовленість між гетьманом П. Орликом і соратниками-козаками зі шведським королем Карлом XII як захисником і гарантом незалежності України, на підставі якої Україна відходила під шведську протекцію, а її громадяни керувалися нею у повсякденному житті. 10 травня 1710 р. король Швеції затвердив Конституцію П. Орлика і підписав звернення до українського народу, обіцяючи продовжити війну проти Росії та обороняти кордони Гетьманщини після її визволення від росіян. П. Орлик брав на себе зобов’язання щодо обмеження гетьманського самодержавства, збільшення і розгортання козачого демократизму в керівництві, зменшення соціального гноблення міщан і селян, захисту привілеїв козацького стану, збереження особливого положення запорозьких козаків, боротьби за політичне і церковне відокремлення України від Росії. Хоча Конституції П. Орлика не довелося стати справжнім основним законом козацької України. Конституція П. Орлика, хоч і частково, але діяла на Правобережній Україні до 1714 р. і стала унікальним історичним документом, що творив на козацьких засадах основи демократичного устрою Гетьманщини.
Отже, Конституція П. Орлика має для нас важливе значення як раритетний документ козацької епохи, покажчик постулатів Івана Мазепи й усього освіченого суспільного загалу Гетьманщини. До речі, вона була укладена двома мовами: латинською й українською, а, отже, зміст її і базові положення мали стати доступними і відомими освіченому європейському загалу (ІО. Фігурний; 295 сл.).