КМУ – це вищий орган у системі органів виконавчої влади. Його діяльність регламентована Конституцією і Законом «Про КМУ (Уряд України)» від 21 грудня 2006 року, які визначають його статус, організацію, повноваження та порядок діяльності.
КМ є колегіальним органом. До його складу входять: Премєр-міністр, Перший віце-премєр-міністр, віце-премєр-міністри та міністри. У своїй діяльності КМ відповідальний перед Президентом і ВР, підконтрольний і підзвітний ВР у межах, передбачених Конституцією, та керується Конституцією і законами, а також указами Президента та постановами ВР.
Основними повноваженнями КМ є: проведення державної політики у сферах: 1. Економіки і фінансів, 2. Соціальної політики, охорони здоровя, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони природного середовища та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, 3. Правової та зовнішньої політики, законності, забезпечення прав і свобод, 4. Національної безпеки та обороноздатності, 5. Вдосконалення державного управління та державної служби.
КМ спрямовує і координує діяльність міністерств та інших органів виконавчої влади, які відповідальні перед ним, підзвітні та підконтрольні йому. Він може скасовувати акти міністерств та інших органів виконавчої влади повністю і в окремій частині.
КМ призначає на посаду та звільняє з посади: 1. За поданням Премєр-міністра – керівників центральних органів виконавчої влади, а також членів колегіальних центральних орнанів виконавчої влади, що не входять до складу КМ, 2. За поданням Премєр-міністра відповідно до пропозицій міністрів – перших заступників та заступників міністрів, а відповідно до пропозицій членів КМ, до сфери спрямування і координації яких належать центральні органи виконавчої влади, – перших заступників та заступників керівників вищих органів.
3.Поняття, суб’єкти і зміст трудових правовідносин.
Трудові правовідносини – це врегульовані нормами трудового права суспільні відносини, що виникають на підставі трудового договору, контракту чи іншого юридичного факту з приводу участі робітника або службовця в праці на підприємстві, установі чи організації незалежно від форми власності; це вольові суспільні відносини, врегульовані нормами трудового права, які виникають у результаті застосування робочої сили.
Суб’єктами трудових правовідносин є: громадяни, підприємство, власник, трудовий колектив, профспілковий орган, державні органи.
Трудові правовідносини є зобовязально-паритетними відносинами, тому в їх межах кожний субєкт має визначені законом і взаємною угодою права та обовязки. Відносини, що встановлюються між працівником та роботодавцем, зобовязують цих субєктів проводити певні дії щодо виконання трудової функції та виплати винагороди за проведену роботу. Ці зобовязання носять майновий характер та немайновий характер.
З установленням трудових правовідносин кожна із сторін набуває певні субєктивні права та несе відповідні обовязки. Ці права визеачають правовий статус працівника.
Обсяг і характер трудових обовязків залежать від багатьох чинників і конкретизуються стосовно роду роботи (спеціальність, кваліфікація, посада) і особи працівника. Найбільш загальні і важливі трудові обовязки працюючих сформульовані у КЗпП і Типових правилах внутрішнього трудового розпорядку.
Субєктивні права і обовязки учасників трудових правовідносин тісно повязані між собою та реалізуються в трудовому процесі. Окремі з цих прав і обовязків, що кореспондуються є елементами змісту трудових правовідносин.