Хтось сказав: люди поділяються на катів, жертв і творців. Треба лише з’ясувати, до якого типу ти належиш і чому. Якщо ми не будемо запитувати, чому так повинно бути, основи насильства залишаться незмінними. Каїн убив Авеля.
Як не виглядає це абсурдно, задля поступу і знання. Здається, тут нічого не вдієш. Ніхто особливо не прислухається до голосу Христа: «Люби ближнього і прощай усі кривди». Хто сильний, той стає катом, хто слабкий, звісно, жертвою. Та й народжуються уже, здебільшого, катами і жертвами. Хто стає катом, свідомо згодом частіше переступає закон, хоча самі закони плекають катів і жертв, пропонуючи останнім досить-таки непевний захист.
Коли я кажу «кати і жертви», то маю на увазі не лише тих, хто знущається над тілом, вбиває. Той, хто принижує і зневажає чужу душу, так само кат. Хто вивищує його над нами? Фізична сила, соціальний статус, гроші? Які дурниці! Кати і жертви існують тому, що у людей здебільшого нема почуття гідності, тобто коли в собі віднаходиш спротив насильству. Ставши гідним себе, стаєш гідним світу, адже не руйнуєш його, а будуєш, хай несеш на будову маленьку цеглинку.
Мене оточують нині люди, яких нестача грошей зробила рабами. І заздрять вони по-рабськи: сумовито, пошепки. Я не можу їм допомогти, бо всі аргументи розбиваються об «нема що їсти». Я так само бідна, але вони жертви, а я — ні. Мені добре відомо, що треба величезних зусиль, аби продовжувати жити, а не вмирати, животіти.
Отже, щоб не стати жертвою, треба пам’ятати про свою безсмертну душу. Щоб не стати катом, треба ненавидіти насильство. Раніше люди усамітнювались у монастирях, бо в світі було дуже багато насильства і дуже мало захисту. Кат має владу над жертвою, діючи часто згідно зі стадним інстинктом, щоб вижити самому. Буває, що слабка істота, отримавши трохи влади, починає переслідувати інших, компенсуючи власну неповноцінність. Дійсно сильніші люди діють мудріше, бо мають почуття гідності: вони поблажливі, а якщо суворі, то справедливі.
Протягом життя мене часто намагались скривдити, і я рятувалась завдяки відчуттю, що бачу слабкість цих істот і можу знайти виправдання їхніх вчинків: не відають, що творять. Спробуймо дати їм зрозуміти, що, принижуючи нас, вони принижують себе — і вам дадуть спокій або визнають рівними собі.
Той, хто підняв руку на Каїна з почуття помсти, розпочав безкінечний ланцюг насильства, краю якому немає й досі.
Стислий переказ 145 Тут я мушу зачепити проблему, таку саму дратівливу, як питання інтелекту у тварин. Це — проблема скасування смертної кари. Мене бере подив, коли в інтелігентної матері сімейства з’являється кровожерний блиск в очах і вона каже: «Ще не час скасовувати смертну кару». Віруюча людина, яка постить і роздає милостиню, міркує так само: «Ну, той що? Заповідь „не убий” стосується не всіх».
Так, людина може вбити, рятуючись, але й тоді мусить відпокутувати своє і сповна заплатити.
Воно легше, коли ділиш світ на людей і на нелюдей, але це дико. Для мене незбагненна логіка: вбивай, бо інші це роблять. Війна — це щось абсурдне, і вся історія людства з його війнами — ганебна.
Найгірші злочини, за які страчують, чинять психічно хворі люди, недугу яких завчасно не розпізнали і не вилікували. Отже, вбивці — це всі ми, бо не змогли захистити майбутні жертви.
Якби у нас зараз провели референдум, то такі, як я, зазнали б поразки. Хіба тоді, коли страчували прилюдно, було менше злочинів? Страх — це не засіб профілактики. Страх не зупинить маніяка, кіл ера, алкоголіка в білій гарячці, а саме їх ми боїмося найбільше. Спійманий вбивця матиме до кінця життя шанс переродитись, вимолити прощення і врешті стати перед Богом.
(558 сл.) (Із журналу)