переставали. Свекруха з невісткою не розмовляли по три дні. Мотря не давала бавити онука Кайдашисі.
Кайдаш приймає рішення відділити Карпову сім’ю. Мотря посіяла пшеницю на місці нової хати, вона добре зійшла, а це значило, що тут чисто.
Влітку хату освятили і молоді пішли туди жити. Карпо поступово відділяє і господарство.

V
Перед зеленими святами Кайдаш послав Лавріна до млина. Хлопець їхав понад Россю і милувався навколишньою природою. Він побачив дівчину, яка була схожа на велику червону квітку. Він задивився на її вроду. «Дівчина була невелика на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повновида, з тонким носиком. Щоки червоніли, як червонобокі яблучка, губи були повні та червоні, як калина».
Замість того, щоб їхати дорогою додому, Лаврін повернув на пригірок за дівчиною, яку звали Мелашкою. Лаврін поїхав аж до самих Бієвців, де вона жила. Хата Мелашки свідчила про те, що сім’я жила незаможно.
Дівчина мала поетичну душу, ласкаве серце.
В серцях Лавріна і Мелашки розгоралася любов.
Лаврін за згодою своїх батьків засилає старостів до Мелашки. Батько дівчини не зразу погодився.
Кайдаші їдуть на оглядини в хату Балашів. Кайдашиха гордовито виблискувала новими жовтими чоботами-сап’янцями. Коли з’їжджали з гори, віз перекинувся і чоботи Марусі подряпалися.
Балаші були бідно вдягнені, але гостей зустріли привітно, запросили до хати. Двері були низькі, Кайдашиха, думаючи гордо підняти голову, сильно вдарилася об одвірок і прокляла все на світі.
Кайдашиха дивилась на маленьку проворну постать Мелашки і думала, що невелика з неї буде в домі поміч. Вареники вийшли дуже темні, і Кайдашиха виїла тільки полуниці, а тісто покинула в мисці. Потім не втрималася і «розпустила на всю хату мед своїм язиком: “Будь же, дочко, здорова, як риба; гожа, як рожа; весела, як весна, робоча, як бджола, а багата, як свята земля!”»
Коли Кайдаші поїхали надвечір, мати сказала Мелашці, що їй, мабуть, буде важко у такої гордої свекрухи.
Через тиждень після оглядин Лаврін повінчався з Мелашкою і привіз її в батькову хату.

VI
Мелашка тиждень жила, як у раю, не помічаючи п’яного свекра і неласкавих по-глядів свекрухи, милуючись з Лавріном за пасікою.
Кайдашиха незлюбила Мелащиних батьків, бо як тільки бралася за голову, згадувала ґулю і свою поїздку в Бієвці. Мелашка була молода і негожа до важкої роботи, а Кайдашисі дуже хотілося на старості полежать та відпочити. То ж вона лише тиждень змовчувала, а далі стала лаяти невістку і глузувати з неї.
Одного разу Кайдашиха сказала Мелашці замісити тісто, але діжка була така велика, що молодичка не діставала дна. Кайдашиха стала глузувати з неї, примушуючи Лавріна то стільчик, підставити, то витерти лоб від поту, то втерти носа своїй жінці.
Кайдаш побачив, що обід ще не готовий, і став гримати.
Прийшлося просити хліба в сусідів (Мотря і на поріг не пустила).
Знову почалася в Кайдашевій хаті колотнеча. Кайдашиха стала ще більш лайливою, щодня нападала на Мелашку. Мотря теж її недолюблювала, бо молодша невістка жила разом із свекрухою.
Настали жнива. Кайдашиха запрягла Мелашку до роботи. Молодичка вже скучила за Бієвцями, за своєю доброю матір’ю. Просилася в гості, але свекруха не пускала. Лаврін помітив, що Мелашка журиться за домівкою і пообіцяв відпроситися в батька.
Нарешті Кайдашиха пустила невістку до родини, дала на гостинець пухку паляницю, приказуючи, що там такої і не бачили, а Мелашці вона здалася важкою, як камінь.
Ступивши на батьківський поріг, Мелашка залилася дрібними сльозами, і мати зрозуміла, як важко живеться її дитині, але нічого не зробиш, треба звикати.
Другого дня Мелашка вирішила вимести тільки половину сіней і не виносити Мотрине сміття, як це робила раніше. Таким чином здобула собі ще одного ворога.
Коли прийшла зима, Мелашці стало ще важче, бо свекруха скидала усю важку роботу на неї, п’яний свекор зганяв на ній злість, а через сіни шипіла Мотря. Лаврін уже й втомився за неї заступатися.
Настав страсний тиждень. У великий понеділок до Кайдашів зайшла баба Палажка Солов’їха. Вона була дуже богомільна і щороку їла паски в Лаврі. І тепер вона збиралася йти до Києва, але, щоб було веселіше і безпечніше, вирішила зібрати собі попутників. Сподівалася умовити Кайдаша.
Мелашка, почувши розповідь, гаряче попросила Кайдашиху відпустити. Вагаючись, Кайдаші відпустили Мелашку.
Наступного дня Мелашка вирушила в дорогу разом з іншими молодицями. Вона почувала себе вільною і щасливою.
У Києві баба Палажка водила дівчат по церквах, багато розповідала. Мелашка була в захваті.
У велику п’ятницю Палажка повела прочан на Поділ до Братського монастиря, там і заночували. Мелашка сиділа на церковних східцях поряд з проскурницею і ваяско зітхала, бо знала, що треба повертатися додому, у справжнє пекло. Вона попросила стару жінку взяти її за наймичку. Та погодилась і відвела молодичку додому. Мелашка приступила до роботи: викачувати тісто для проскур.
Палажка, думаючи, що Мелашка пішла з іншими людьми, повернулася додому без неї. Боячись про це сказати Кайдашам, вона сиділа вдома. Звістку рознесла по всьому селу її лютий ворог – баба Параска.
Лаврін обімлів і сказав матері, що це через неї Мелашка їх покинула, і коли щось трапиться, то він їй цього не пробачить.
Лаврін чекав, що жінка повернеться, але вона не верталася. До Кайдашів прийшли й Балаші, навіть і Мотря з Карпом, сумуючи разом з усіма. Кайдашиха відчувала свою провину і жалкувала, що таї: поводилася. Вирішили йти до Києва шукати Мелашку.
А вона тим часом служила в