Приходить, аж князь знов плаче, бо змій аж двічі присилав за ним, а персня нема. Як побачив Івана Голика, так і підскочив.

— А що, перстень є?

— Є,— каже.— Отже, змій і сам іде.

— Нехай тепер іде!

Змій на поріг, а князь і собі, і вдарились лобами. Змій сердитий.

— А що, перстень є?

— От він! Тільки не віддам тобі, а віддам тому, у кого ти взяв. Змій осміхнувся і каже:

— Добре! Ходім же обідать, бо в мене є гості і давно тебе дожидаємось.

Пішли. Князь входить у будинок, коли зміїв сидить одинадцять. Він давай із ними здоровкаться. Тоді підійшов до дочок, вийняв перстень і каже:

— Котрої перстень? Менша почервоніла і каже:

— Мій.

— Коли твій, так візьми, бо я все море вибродив, його шукаючи.

Всі засміялись, а менша подякувала.

І пішли усі обідать. За обідом, при гостях, змій і каже:

— Ну, князь, пообідавши, спочинем, а тоді приходь. У мене є лук у сто пуд. Як вистрілиш при всіх оцих гостях, так оддам дочку.

Пообідавши, пішли усі відпочивать, а князь скоріше до Івана Голика і говорить йому:

— Отепер пропали: така й така річ!

— Дурниця! — каже Іван Голик.— Як принесуть той лук, так ти подивись на його і скажи змію, що я цим луком не хочу соромиться і що в мене кожний слуга із нього вистрілить, та звели мене покликать. Я вистрілю так, що вже більше нікому не загадають стрілять.

Князь, поговоривши з ним, пішов до змія. У будинках із дочками й гуляє. Коли це — не скоро — змій виходить із гістьми, і за ним несуть лук. Князь як глянув — і злякався. Винесли той лук надвір, і всі повиходили. Князь кругом лука обійшов та й каже:

— Я цим луком не хочу й соромиться, а покличу кого-небудь із своїх слуг, то кожний з нього вистрілить.

Тут змії один на одного зглянулись і кажуть:

— Ану-ну, нехай спробує. Князь і закричав:

— Пошліть мені Івана Голика! Той приходить. Князь і каже:

— Візми оцей лук та вистріли.

Іван Голик лук підняв, стрілу заклав, як вистрілив, так шматок у двадцять пуд і одломивсь од лука.

Князь тоді, стоячи, й каже:

— От бачите? Якби оце я вистрілив, так ви б мене й осоромили.

Іван Голик тоді пішов до своїх, застромивши шматок лука за халяву, а князь із зміївнами у будинок. Змії ж зостались надворі і все радились, що б йому ще загадать зробить. Порадились і пішли в будинок. Змій, увійшовши, щось шепнув меншій дочці на вухо. Вона пішла, а він за нею. Там довго говорили, потім виходять, змій і каже:

— Сьогодні вже нерано; нехай завтра вранці. У мене є кінь за двадцятьма дверима, то як поїздиш на ньому, так віддам дочку.

От погуляли до вечора, порозходились спать; князь приходить і розказує Голику. Той, вислухавши, й каже князеві:

— А ти думаєш, нащо я взяв той шматок лука? Я вже знав, що то буде. Як же підведуть тобі коня, то ти подивись на нього та й скажи: «Не хочу я на цьому коні їздить, щоб не осоромиться, як