Війни між Лівобережжям і Правобережжям за активної участі в них Польщі, Росії, Туреччини і Криму набули затяжного, надзвичайно складного і трагічного характеру, супроводжувалися все більшим втручанням польського і російського урядів у внутрішнє життя України.

Врешті-решт, Росія і Польща 9 лютого 1667 р. уклали Андрусівське перемир’я на 13,5 років – припинення польсько-московської війни – визнавалося входження Лівобережної України до складу Росії, а Правобережної України – до складу Польщі, Київ на два роки залишався за Росією, Запорізька Січ мала перебувати під владою обох держав.

Умови перемир’я викликали сильне незадоволення укр. Народу, оскільки порушували умови переяславської ради, це спричинило повстання.

«Вічний мир» між Росією і Річчю Посполитою у 1686 р. Росія і Річ Посполита підписали в Москві трактат «Вічний мир», який підтвердив права першої на Лівобережну Україну, Київ і Запорожжя. Правобережжя залишалося за Польщею. Туреччина зберегла за собою завойоване нею Поділля. За угодою 1686 р. Росія і Річ Посполита зобов’язувалися допомагати одна одній в разі війни з Туреччиною або Кримським ханством. «Вічний мир» стабілізував політичне становище у Східній і Південній Європі, на якийсь час пом’якшив стосунки між Росією і Річчю Посполитою.

Розчленування українських земель було закріплено системою договорів між цими державами. Єдиний народ був розколотий і опинився в сферах впливу різних держав.