Ніколи раніше кияни не бачили подібних видовищ, як того весняного дня. Гриміла й двиготіла від веселощів княжа гора. Рікою лилися вино й меди, не згасали вогнища, не змовкали музики.

Князівна Анна покидала отчий дім і виїздила до нареченого. Уже були готові вози з багатими скринями — золото, срібло, персидські килими, грецькі шовки, хутрові кожухи й Аннине вишивання — червоно-чорним і сонячно-зеленим. Анна бере це на згадку про теплу й привітну батьківську землю.

Вона стоїть, зіпершись на одвірок, окидає посмутнілими очима задніпровські луки. Чи є там, на далекій Сені, отакі зеле­ні й квітучі кручі? Чи співають таких ніжних веснянок? Що че­кає її там, за глухими лісами, серед невідомих людей? Кому поскаржиться? Кому повідає свою тугу?

Князівна нишком витерла долонею сльозину, зняла з різьб­леної полиці книжку. Візьме із собою Євангеліє. Адже це для неї переписав його найкращий писець, а майстер-чудотворець виго­товив узори окладу із золота… Візьме ще багато книжок, читатиме їх, і їй буде здаватися, що вона вдома. Князівна навчить і дітей своїх читати й любити книги.

Сірими журавлиними ключами спливали роки. Сумовито хлюпала хвиля холодної Сени. Нагадувала про бистроплинний

Славутич і про зелені прибережні кручі, на яких п’ялися до неба стрімкі бані храмів. Не було для Анни вороття на ту землю. 4 серпня 1049 року вона вінчалася з французьким королем Генріхом Першим. Того дня Анна подарувала єпископу своє Євангеліє. Воно було переписане давнім руським письмом. І до­нині зберігається цей унікальний витвір давньоруської писем­ності.

Ні, Анна не могла повернутися на батьківщину, але пере­несла сюди, у Францію, куточок рідної землі. Королева будує кілька церков, фрески й мозаїки яких нагадували київські. Одна з тих будов, споруджена в 1060 році в місті Санлісі, збереглася до наших днів.

Через одинадцять років Анна овдовіла. Придворна знать оголосила її регентшею малолітнього спадкоємця трону Філіп- па Першого. Анна стала фактичною правителькою країни: ут­верджувала державні закони, підписувала — теж кирилицею — найважливіші державні акти. Кирилицею зроблені й написи на стіні церкви в Санлісі. То Аннина туга за рідним краєм уписала світлий спогад у муровані стіни храму. То дочка Ярослава Муд­рого залишила слід високої освіченості й культури, що жила в її роду.

Життя Анни Ярославни було нелегким. Французькі хроніки пов’язують її ім’я з іменем графа Рауля де Крепі-і-Валуа. Після смерті Генріха Анна офіційно вийшла за нього заміж, хоча церква заборонила цей шлюб. 1075 року вона востаннє підписала разом із сином державний документ.

На старому забутому кладовищі в далекому французькому місті Вільєрі знаходиться загадкова могила із зображенням на кам’яній плиті жінки в короні. Латинський напис повідомляє, що там упокоїлась Агнес. Легенди доповнюють це надто скупе повідомлення: то могила достопам’ятної дочки Ярослава Муд­рого — Анни, королеви Франції. Вона принесла на галльську землю книжки, любов до науки, побудувала прекрасні храми й палаци.