Державні нації дбають про те, щоб молоде покоління долуча­лося до власної історії. Нині з темряви віків проступають мало­відомі досі або зовсім нові імена — величні тіні наших забутих предків. Сотні років від суспільства замовчувались або зникали невідь-куди свідчення про славетних українців, людей великої сили духу, справжніх богатирів української історії.

Одним із них є український гетьман Пилип Орлик. Життя його було складним і неспокійним. Гетьман-вигнанець, гетьман- емігрант…

Орлик походив із поважного чесько-українського роду, здобув освіту в Києво-Могилянській академії. Його порядність, праце­любність і глибоку любов до Вітчизни помітив гетьман Іван Ма­зепа й призначив генеральним писарем Козацької держави. Іван Мазепа втаємничив Орлика в усі секрети тодішньої української політики, і той став її безпосереднім виконавцем.

Після смерті Мазепи Пилипа Орлика обрали гетьманом. Цього ж дня було проголошено «Конституцію прав і свобод Запо­розького Війська». Цей документ став вищою точкою політичного мислення у вісімнадцятому столітті, бо фактично декларував в Україні незалежну республіку.

Це була одна з перших державних конституцій у Європі. Вона на вісімдесят років випередила ідеї Великої французької революції. Як відомо, конституцію США схвалили в 1787 році, конституції Франції та Польщі — у 1791 році, у Російській імперії спроби створити головний документ держави були тільки в першій чверті дев’ятнадцятого століття, але закінчилися трагічним повстанням декабристів 1825 року.

Конституція Пилипа Орлика й нині вражає своєю актуаль­ністю і високим правовим рівнем. Вона стала реальною моделлю вільної, незалежної держави, яка б ґрунтувалася на природному праві її громадян на свободу й самовизначення.

З пожовклих сторінок документа постає світ, що вражає уяву й видається неймовірним. В Україні триста років тому було створено одну з перших у Європі конституцій, а ми три століття потому не мали свободи!

Шістнадцять статей конституції передбачали: установлення національного суверенітету; визначення кордонів Української держави; забезпечення демократичних прав людини; визнання трьох гілок влади.

Цей документ проголосив права всіх верств населення України.

Визначальною рисою Орликової конституції, яка, власне, робить її однією з найдемократичніших серед усіх тогочасних державних актів, є пункти, що обмежували гетьманську владу на користь старшинської ради — своєрідного козацького парла­менту. У відносинах із закордонними державами, до яких звер­тався Орлик по допомогу в цій складній для України ситуації, він наголошував: «Ми не можемо дивитися байдуже на нещастя, яким віддана наша нація, на порушення її прав… Ми говоримо, що з допомогою Бога козацька нація буде обновлена у своїх правах». Ці слова й нині вражають болем за український народ, за його історичну долю.

Після смерті Пилипа Орлика його справу гідно продовжував син Григір. Нащадки гетьмана від шлюбу з графинею Оленою Ден- тевіль і досі живуть у Франції, дбайливо зберігаючи родинний архів. Цікаво, що від назви маєтності Григора Орлика під Парижем походить назва знаменитого аеропорту «Орлі». Можливо, що нащадки гетьмана-емігранта живуть і в Україні.

428 слів                За           І. Магрицькою

Софія Київська — пам’ятка світового значення, така як афінський Парфенон і римський Колізей. Справа ось у чому: зазвичай християнські церкви будували до якогось релігійного свята або вшанування святих. Однак такої християнської святої, як Софія, до п’ятнадцятого століття не було. Це просто образ мудрості. Рідкісний особливий випадок, щоб до п’ятнадцятого століття християнська церква називалася ім’ям Софії.

Власне, можна говорити про певну паралель між афінським Парфеноном і київською Софією. Подібно до того, як афінський Парфенон збудовано на місці історичної битви з персами, київ­ську Софію збудовано на місці історичної битви з печенігами, після якої ці кочівники взагалі зійшли з історичної арени. Як Парфенон присвячено богині мудрості Афіні, так і київський храм присвячено Софії, тобто мудрості.

Чому саме в Києві був зведений храм Софії? Київська Русь, і відповідно Київська держава, народилася на березі великого степового океану. Уявіть собі Великий Степ, що починається бі­ля Великої Китайської стіни, — степи Монголії, степи Середньої Азії, степи Прикаспію, степи Уралу, і саме степами України й Угорщини він закінчується біля Альп. Великий Степ, що охоп­лює два континенти! Цей Степ був етнічним казаном, що весь час «вихлюпував» хвилі навал кочівників.

Один церковний письменник п’ятнадцятого століття написав про православні храми: «Тихі гавані безкрайніх степових про­сторів з їхніми нерозв’язаними проблемами». Храм як гавань у степовому океані!

Коли ми дивимося на храм зовні, усе читається як текст, буквально все має свій зміст. Скажімо, тринадцять куполів. Тринадцять апостолів, чи то включаючи Христа, чи то вклю­чаючи Іуду (адже він теж був апостолом, обраним самим Христом). Тринадцять руських племен — поляни, древляни, кривичі, угличі, в’ятичі… Тому саме тринадцять куполів.

У п’ятому столітті нашої ери в Римі один чернець підрахував, що в десятому столітті (тобто на початку другого тисячоліття) буде кінець світу. І ось що цікаво: п’ять століть у Європі зни­жувався рівень економіки, гроші вкладали в церкви й монастирі. І тільки в десятому столітті стало зрозуміло, що Страшний суд не настав. Він був перенесений у майбутнє, що, певне, виявилось ілюзією. Насправді Страшний суд був розтягнутий у часі. Адже в другому тисячолітті загинуло чотириста мільйонів осіб, тобто стільки, скільки жило в десятому столітті. За минуле тися­чоліття жодну велику соціальну проблему не вирішено: про­блему бідності, проблему безробіття, проблему злочинності, молоді. Ані соціалізм, ані капіталізм не вирішили ці питання.

Скажете: а науково-технічний прогрес?.. Вернер Гейзенберг, найвідоміший лідер сучасної науки, сказав: «Науково-техніч­ний прогрес — це спосіб зробити пекло більш комфортабельним для життя». Адже техніка вирішує ті самі проблеми, що й ви­кликає.

Нині Софії Київській майже тисяча років, вона прикрашає місто на пагорбах, захищає його своєю мудрістю й святістю.

403 слова                                                                               За   С. Кримським

До наших днів дійшли фрескові зображення родини Ярослава Мудрого на стінах Софії Київської.

У Ярослава було три дочки й чотири сини. Династичні зв’яз­ки князів Київської Русі можна легко уявити. Перша дочка Ярослава Мудрого — Єлизавета. З нею була пов’язана знамени­та лицарська історія. У Єлизавету закохався варяг із князівської дружини й попросив у батька її руки. Ярослав сказав, що може віддати заміж свою дочку тільки за князя. Тоді цей варяг найнявся у візантійське військо, став на його чолі й завоював острів Сицилію. У віршах, які дійшли до наших днів, він писав, що здійснив великі подвиги, а руська діва не звертає на нього уваги.

Трохи пізніше у варяга закохалась імператриця Візантії Зоя, але він не відповів взаємністю на її любов. Тоді Зоя кинула ва­ряга в підземну в’язницю, але його військо повстало й звільнило лицаря. Після цього варяг повернувся в Скандинавію (Норвегію) і вбив короля, свого брата. Як король, Гаральд Суворий нарешті зміг одружитися з Єлизаветою.

Друга дочка Ярослава Мудрого — Анна, королева Франції, — справляла дуже сильне враження на сучасників, тому що була освічена. Її чоловік, французький король Генріх І, був неписьмен­ний і на документах ставив хрестик; вона ж писала — Анна Ре- гіна. Анна Ярославна привезла у Францію Євангеліє, що й до­тепер зберігається в Реймсі (у цьому місті й саме на цьому Єван­гелії королі давали присягу). Особистим лицарем Анни був граф Бодуен. Цей лицар у Першому хрестовому поході відвою­вав Єрусалим у мусульман і став єрусалимським королем. Там він увів культ Анни. На початку тринадцятого століття в Єруса­лимі послів зустрічали з надзвичайною пишністю, як близьких родичів. Вони були дуже здивовані. Анна стала центром лицар­ського гуртка, і французькі філологи знайшли у французькому лицарському епосі, зокрема в «Пісні про Роланда», опис київ­ських ландшафтів. Мабуть, королева розповідала про Київ і ці оповідки знайшли відображення в лицарському епосі Франції.

До речі, є напівлегендарна версія про те, що Софію Київську врятував французький письменник Ромен Роллан. За радян­ських часів Софію Київську і Михайлівський собор хотіли знищити й створити вище Хрещатика урядовий центр. Тоді відомий реставратор Барановський звернувся до Ромена Ролла- на, і той у відповідь надіслав листа Сталіну. У посланні «вождю народів» було сказано, що Софія Київська нерозривно пов’язана з королевою Франції і французька інтелігенція просить не зни­щувати найдавнішу пам’ятку. Можливо, це і врятувало її для нащадків.

Третя дочка Ярослава Мудрого — Анастасія — була дружи­ною угорського короля Андрія І. Вони поховані біля озера Бала­тон, де й дотепер там стоїть капела.

Софія Київська — місце паломництва туристів з усього світу, місце нашої давньої слави.

400 слів                                                                                   За  С. Кримським